Мы жизнь свою растрачиваем зря
На разные ненужные моменты,
Поскольку забываем: она – одна,
А мы – не ангелы, не боги…Все мы смертны.

Мы совершаем тысячи бессмысленных вещей,
Затягивающих нас в паучьи сети,
Погружаем разум свой в мир призрачных страстей,
В мир зависти, безнравственности, лести.

Мы лжем другим, стараясь обмануть,
Всех вокруг – от мала до велика,
Утрачиваем совесть, с ней – былую суть
Понятия «дружба», становясь безлики…

Мы убиваем просто, чтоб убить
Себе подобных ради развлеченья,
Талантливых стремимся погубить,
Лишая мир его мировоззренья…

Мы все воруем просто, чтобы украсть
«Благие» деньги у больных и неимущих.
Пусть умирают…Нам лишь наплевать…
Нас не коснется…Жаль, что так тщедушны…

Частенько мы хамим, браним, дерзим,
«Ебать» и «трахать» - это наша норма.
Язык литературный оскверним;
Мат и сленг – для нас святая догма.

Кидаем мусор там, где загодя живем,
Попутно отравляем нимб природы.
Притворно тешимся: «Ну пусть…Пройдет…»
Да только вот, не тот уж писк свободы…

Грехи все наши до конца не перечесть…
Этому и без того уделено здесь время.
Пока все выводы не сделаем «як треба»,
Так о каком спасенье может идти речь?

Єднаймось, любі українці,
Візьмемось за руки усі.
Не можна бути наодинці
У ці складні для нас часи.

Вшануймо, милі українці,
Свій рідний дім, де ми зросли, -
Чарівну Неньку-Україну.
За неї стоїмо, брати…

Вклонімось, друзі-українці,
Своїм батькам, що вклали в нас
Безсмертну душу по краплинці.
Не киньмо їх в останній час…

Любімо щиро, українці,
Безцінний скарб – своїх дітей.
Сирітству – ні, ми не чужинці,
Так не вбиваймо в них людей.

Пам'ятаймо, українці,
Про наш обов'язок завжди:
Вільно жити в любові, мирі,
Лишаючись навік людьми.

Війна…Страшна війна
На Землю Українську стрімко впала,
Занапастила тисячі людських життів,
Їх безтурботний спокій зруйнувала…

Вона згнобила села і міста,
Зрівняла з попелом палкі надії
Знесилених батьків, дітей малих
У прогресивний розвиток країни…

В кожного думки лише одні:
Я хочу вільно жити без війни…

Я хочу жити без війни
І дихати на повні груди,
Не відчуваючи вини
За лицемірство влади люте.

Я хочу вчитись без війни,
Зібрати досвід променистий,
Пізнати світ в усій красі,
Отримати знання корисні.

Я хочу мріяти без війни,
Закласти впевнене майбутнє,
Не скуштувати зла плоди,
Не скніти у гіркій спокуті.

Не хочу вірити війні,
Що тішить зрадників народу,
Приносить їм бридкі дари, -
Криваве золото та морок.

Не хочу бачити страждань
Пригнобленого горем люду,
Сліз матерів, дитячий плач,
Які доносяться усюди.

Не хочу чути про відлуння
Від пострілів, снарядів, мін;
Вогню гарячого у грудях
З розжарених, димлячих шин...

Я вірю, що колись настане мир,
І кожен зрозуміє власні вчинки,
Навчить нащадків берегти свій рід,
А сам отримає заслужений спочинок…

Однак, нехай ніхто не забува слова святі:
Ми маємо прожити без війни…
2015 рік