А твої руки – це найкращі крила,
Вони врятують і від горя, і від вітру,
Вони врятують там, де вже нема життя,
Одна лиш мить, і в небо відліта…
В твоїх очах і тяга і любов,
І знаю точно – це не сон,
Не тьма, не ніч, не мара,
Це якась сила єднальна.
Дає нам почуття і мужність,
Рятує там, де вже не дужі,
Хранить, об’єднує, оберігає,
Це нам Всевишній помагає.
На цій планеті і у цьому житті,
У будь-якому місці, місті, селі,
Для мене існує лиш один покажчик свободи,
Його імя ти побачиш на звороті.
Це та спокуса, заради якої варто жити,
Кожного ранку прокидатися і п’яніти,
Потім цілий день проводити вдвох,
Це і називають – любов.
Кажуть, кохання живе три роки,
Та це напевно у слабких які нічого не взмозі,
Які не здатні ні на крок, ні на два,
Похмурість - ось це їх життя,
Котрі тільки знають що жити-тужити,
Які не можуть і щиро любити,
Не можуть вірити, можуть брехати,
Ось така їхня вічна покара.
А ми не такі, я знаю напевне,
Ще в цьому житті нам присвятять поеми,
Дадуть нам і Нобелівську, і Оскара і ще якусь муть,
А як ні – ми це взмозі забуть.
Ти той, кого люблю,
Для якого хочеться писати,
Той, кого всім серцем поважаю,
І я здатна підписатися під кожним словом кров'ю,
Ти – моя вічність, моя свобода.
Увесь всесвіт, небо, зорі,
Я дарую тобі,
Найбільше кохання у моєму житті –
Це ТИ.