Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олексій Могиленко (1976)



Художня проза
  1. Маленька доня
    Учора після спільної вечірньої молитви донечка,як зажди,бажала нам доброї ночі.Підійшла,поцілувала маму,потім мене.Я пригорнув її ,поцілував у щічку ,в очки ,в лобик.Доця запручалася та й каже:
    -Ну,тату!Чому ти мене так багато цьомаєш?Я вже не маленька твоя доця.(Їй вже аж цілих дев'ять років!).
    -Маленька ,маленька !-стараюся переконати її.
    -Ну,тату!-сміючися,перебиває мене .
    - Скоро я буду стареньким-стареньким,але і тоді ти будеш для мене маленькою донечкою.
    Слухняна татова помічниця мовчала.А потім тихенько пішла в свою кімнату.
    На добраніч тобі ,моя маленька красуне!Моє велике натхнення,моя найбільша радість!
    30.11.16


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Недільний ранок

    Неділя.Ранок.Восьмирічна донечка проснулася близько шостої.Тихенько взяла ноутбук .Чую-включила ютюб,якісь пізнавальні відео.Йду на кухню попити води.Повертаючися у свою кімнату ,погладив доню по голівці.Доця повернулася до мене та посміхнулася.Я нагнувся та поцілував її в щічку.
    -Добрий ранок,красуня!
    Доця здивовано подивилася на мене і запитала:
    -Тату,а сьогодні що,мій день народження?
    -Ні,Алло,сьогодні не твій день народження.Сьогодні неділя і я тебе дуже люблю.Ти в мене найкраща,ти -красуня!
    Доця своїми рученятами обійняла мене міцно-міцно за шию і прошепотіла:
    -Я тебе теж люблю!
    Неділя.Ранок.Лежу і думаю:Як мало потрібно дітям для щастя!Як багато ми часу проводимо біля фейсбуку та де-інде,але не біля наших дітей.Соромно...Дай ,Боже ,мені сили бути прикладом для своїх дітей.Показувати їм свою любов щодня ,щомиті.Бо що ми сіємо,те й пожнемо.


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  3. Помираючий Дім

    Все ближче і ближче наближалися потужні вибухи до Дому.Він весь здрига-
    вся,починаючи з фудаменту.Але страху смерті не було.А що йому втрачати?Він був старий.Три покоління людей виросли в його стінах.І всі любили рідний Дім.Це про нього господарі часто казали знайомим :в гостях
    добре ,а вдома краще та вдома і стіни лікують.Тепер же не має нікого.Коли війна наблизилася,люди тікали ,навіть не забравши речей,навіть не попрощалися з ним.Чи повернуться?Хто зна.Може вже й в живих немає.
    Оббита штукатарка почуттів перемішалася з купою подій із цегли.Щастя Дому розлетілося тисячами шматочків розбитого скла.Всі вікна вибила вибухова хвиля-так Дім втратив очі.Біль був нестерпний.Але ріка спогадів затопила той пекучий біль.Його багатокімнатна душа поверталася назад,в минуле...
    Ось молоді чоловік та жінка радіють ним ,новим будинком.Все не нахваляться:наш Дім -наша фортеця ! Кухня завжди пахла червоним борщем
    та пиріжками із сиром.Маленькі дітки , граючись ,ховаються по його закутках.Виросли...Розлетілися...Але кожного разу,коли приїздили ,то тихенько заходили і довго милувалися ним.Часто їхні очі наповнювалися сльозами ,бо тут промайнуло їхнє безтурботнє дитинство...
    Розоране снарядами небо горіло в пожежі війни.Але скалічений напівзруйнований Дім того вже не бачив.Останні спалахи спогадів іскрою життя піднімалися вгору.Дім помирав...

    Вікна розбиті ,сажею вкриті-війна.
    Світла немає,протяг гуляє-зима.

    Скло на підлозі,кров ,чиїсь сльози-це жах.
    Дім помирає,в муках згасає життя.

    Відблиски бою спалахом болю бринять,
    Спогади в серці струмом у герці летять.

    Спогади птахом та попід дахом втекли
    Сили лишали,стіні дрижали-болить.

    Фото у рамці,погляд останній .Прощай...
    Гради накрили .З Дому-руїна.Пробач...
    23.01.15.


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -