Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олексій Хуторний



Художня проза
  1. А ти ще не спиш…
    Етюдик

    Вже помаранчеве сонце зайшло за ледь помітний вдалині блакитно-білий горизонт.., вітерець зробив свій прощальний помах крилами, похмурий Пегас пролетів над такою ж невеселою і мокрою від весняного дощу землею, а ти ще не спиш…
    Лілія скрутила свої ніжні брудно-білі пелюстки, ромашка загубилася в полі, як їжачок у тумані, хмарка, схожа на твої бліді губи, вже закрила уста і змішалась у потоці таких же різноформних хмаринок-булочок … А ти ще не спиш…
    Вже голодний пес зайшов у свою холодну оселю і, облизавшись, закривши очі, побачив уві сні величезний шматок м’яса; нещасному студентові уві сні наснилася стипендія, а тобі нічого не сниться, бо ти ще не спиш…
    На чорному небі вже давно з’явилася Діана, подивилася вправо-вліво, немов пішохід, який хоче перейти дорогу, і зникла безвісти, як мужчина, який не хоче давати грошей на аборт, або іще гірше, який дає гроші лише для того, щоб забрати у дитини життя…
    Місяць світить у вікно… Ти закрила жалюзі, але чомусь не хочеш спати… Чому? Можливо, тебе мучає безсоння? Чи, може, ти просто мрієш перед сном і, дивлячись на зоряне небо, малюєш в уяві чийсь портрет? Ти відчуваєш на устах палкий доторк весни, але то цілую не я.. Тоді на кого ж ти чекаєш? На мене? Але ж ти знаєш, що я не прийду. Не прийду, бо дуже хочу спати… Але, мабуть, не засну…. Тому що ти ще не спиш!!!


    Коментарі (2)
    Народний рейтинг 5 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -