Холодна з неба мрячить мжичка...
Довкола сірість навісна.
Та вже - цвірінькає синичка,
А отже - йде до нас весна!

Усім довкола провіщає,
Що холодів – пройшла і тінь.
Душа схвильована - співає
І лине з серця: цінь-цінь-цінь!

Зламали пташці українській долю,
Неправедно обмовили в суді.
А їй співати хочеться на волі
В її літа нестримно-молоді,
А їй би не сидіти, а літати!
Полинути – на батьківський поріг!
Надію – не посадите за грати,
Бо проросте – билинкою крізь сніг.

Їй бачиться - безкрає синє небо,
Проста вечеря вдома на столі,
Усмішки друзів, пОдруг милих щебет,
Обійми мами - на своїй землі.

Я так чекала на тебе. Істинно.
Всупереч усім розстрільним спискам.
Не хочу – підводити риски.
Хочу бути твоєю долею,
Чи недолею,
Волею, чи неволею.
Запахом проху на руках.
Сльозами, затиснутими в кулаках.
Солоними.
Полонянкою без полону.
Глибокою тобі – подякою.
Нахабною. Ніжною. Всякою.
Та – наближаються вороги.
Рушниці в них, гармати і батоги.
Слова – колючі, як кущі тернові.
Чугайстре, любий, не стало мови.
Подиху – не стало.
Я – бігла до тебе. Впала.
Знесилена.
Не буду тобі – милою.
Впала. На обличчі – грудки від бруду.
Втіхою тобі – вже не буду.
Змінила вбрання зелене
На осіннє…
Золоте. Червлене.
Гірке похмілля.
Та я жива.
Душею
Промовляю тобі слова.
Летять вони над юрбою.
Не бути. Не бути
З тобою.
Та я – повернуся.
Весною
09.10.2015

Сонце осіннє
До мене всміхнулося лагідно.
І я вже весела,
І я щебечу пташиною.
Губи твої
Цілунок дарують ягідно...
І солодко так
Мені зустрічати днину.
Небо розкрите -
Великою синьою парасолею,
Хмарок притулок,
Що линуть кудись вдалеч.
Нашого літа
Линуть відлуння долею.
Кожний цілунок -
З присмаком спілих ягід.