Господнє чисте небо закрила чорна тінь,
Мов ворона агатове крило
І пісня відлітає весела в далечінь
Все стихло і до долу полягло.

Це мчить вона - мов грізний ураган,
Що аж тремтить й здригається земля
Спинився серед степу цей лютий караван
І вийшла невблаганна дівчина–війна.

І стали в боротьбу відважні козаки,
Не боючись, ні смерті, ні тортур,
А вдома їх чекають й сумують матері,
Вкриваючи сльозами струни їх бандур.

А ти чому ж козаче не з ними у бою
Не борешся за волю, за народ,
За мирне чисте небо, за матінку свою
Щоб більше не було в краю твоїм незгод?

Чи ти не пам’ятаєш, як боролися діди
За нашу незалежність і свободу?
Їх гордо шанувати будемо завжди,
Й ніколи не зрічемося ми роду!

Чи ти не бачиш, хлопче, як в лютії морози
Стоять пліч–о-пліч молодь і старі?
Вони ідуть під кулі, приховуючи сльози,
Бо вдома їх чекають дружини й матері.

Не зволікай, козаче, іди у боротьбу,
Відстоюй незалежність України
І захисти народ, та знищ цю ворожбу,
Не дай пробити їй свободи стіни!

Та якщо остання згасатиме надія,
Згадай, що в нас у кожного в душі
Уже давно лунає та велика мрія-
Зберегти свободу на своїй землі!

(2015 рік)

Усі ми хочемо бути потрібними,
Усі ми хочемо бути мудрішими
Проте з часом стаємо усі ми самотніми,
А стежки життя все більш складішими

Усі ми хочемо стати дорослими,
А згодом сумуєм за нашим дитинством
Ми хочемо бути успішними, добрими
А потім вступаєм не в те товариство

Усім нам Богом дано шанс в житті
І більшість з нас його, на жаль, втрачає
Живем у вірі, у молитві й каятті,
Що буде ще можливість-ця віра надихає

Усі ми завжди ділимо життя
На біле й чорне, на добро і зло
Ми плачемо і з горя, і від щастя
І це не парадокс- це так завжди було


Ми всі все ж не щасливі, бо хотіли
Завжди до когось бути подібними
Й від цього ми не стали мудрішими,
Й від цього ми не стали потрібними

(2015 рік)