Життя, немов тоненька павутинка
Її тріпоче вітер перемін.
Або воно немов та намистинка,
Що загубилася у темряві нічній.

Воно спалахує, як ясна зірка,
А вже за мить згорає як свіча.
І сльози тих, хто полюбив надмірно
Не висихають протягом життя.

Й немає значення чи вічність, чи хвилину
Любив того, хто біля тебе був.
І мов ота зівянувша рослина
Ти падаєш на скошену траву.

О Боже мій, дай сили пережити
В душі моїй це відчуття жалю.
Допоможи піднятись й далі жити,
Щоб посміхатись, я Тебе молю
2015р.

Наше життя подібне до погоди:
У ньому є і літо, і зима.
Ми часто сонечка благаємо від Бога
Аде воно безжально обпіка.

Воно пустелі спалює нещадно,
Висушує озера і річки.
Так само й наше серце може стати
Від сонця злим, безжальним і черствим.

Коли гаразди в нас, тоді не помічаєм
Біди і сліз, що ллються навкруги.
А коли горе у оселю завітає,
Ми знов стаємо чуйними людьми.

Рослина кожна дощика чекає
Щоби напитись життєдайної води.
Тоді вона прекрасною зростає
Й сторицею дає свої плоди.

Людині дощик також необхідний
Щоби не забувала суть буття.
Господь наш знає, що кому потрібне.
Він хоче щоб покора в нас була.

Тому не завжди сонце нам корисне
Щоб, як пустеля, не засохли ми.
Благаймо й дощика від Господа, навмисно,
Щоб наші душі буйно розцвіли.
2011h/