Ми-еліта цього міста,
Ми його коханці і птахи,
Ми-новонароджені дітлахи
І навіть праці ілюзіоніста.
Ми ті, хто зриває дахи,
Ми його совість і гріхи,
Заплутана дорога камениста.
Частинка цього міста-ми.
Його дихання і краса,
Його наймиліша душа,
Місцевість рівна і гориста.
Ми - частинка цього міста.

2017 Ченстохова

Тиша, музика і ніч,
Думки в головах,
Крізь сотні протиріч
Відчужують страх.

***

Вірити.
Межі в наших головах.

Творити, творити, творити.
Бути тигроловами, націоналістами і всім ким хочеш.

Жити.
І знати, що завтра новий день - а отже новий шанс.

Любити, любити, любити.
Віру, творчість, життя і любов.

2016

Останній літній сон закінчився,
І вона сидить коло вікна,
Проводжає поглядом останні години,
"П'є і не п'яніє від дешевого вина".
Вдихає прийдешню прохолоду,
Що вже встигла проникнути крізь теплу шкіру,
Згадує тебе, згадує себе,
Таку відверту і напрочуд милу.
Не виграла в лотерею,
Не пропливла півокеану,
Не стрибнула з парашутом,
Але була з тобою.
З таким розкутим.

2016

Закрий вікно, бо дує,
Дує з вулиці самотністю,
Ти з своєю честотністю,
З своєю мінорністю
Нікому непотрібна.
Осінь настала,
Діти граються,
Качелі качаються,
І все потроху забувається,
І так завжди.
Памятаєш як було рік тому?
Як сиділи,
Їли,
Пили,
Це теж забувається.
Нічні тунелі душ,
Світло фонарів,
Ти моє серце з'їв,
Ти мій мозок з'їв,
Ти мене з'їв,
Не запиваючи.
І знаєш, коли б не було так
Я б не була рада
Твій диявол носить Prada
Де моя розрада?
Знайди її.
Вирушай на пошуки
І коли все кінчається,
Забувається,
Прощається,
Помахай папа.

2015

Закрий вікно, бо дує,
Дує з вулиці самотністю,
Ти з своєю честотністю,
З своєю мінорністю
Нікому непотрібна.
Осінь настала,
Діти граються,
Качелі качаються,
І все потроху забувається,
І так завжди.
Памятаєш як було рік тому?
Як сиділи,
Їли,
Пили,
Це теж забувається.
Нічні тунелі душ,
Світло фонарів,
Ти моє серце з'їв,
Ти мій мозок з'їв,
Ти мене з'їв,
Не запиваючи.
І знаєш, коли б не було так
Я б не була рада
Твій диявол носить Prada
Де моя розрада?
Знайди її.
Вирушай на пошуки
І коли все кінчається,
Забувається,
Прощається,
Помахай папа.

2015

Ніщо не вічне. Час також невічний.
Протече, немов ота сльоза.
І не помітиш, як пройшла,
Що вже за горами гроза.
Пройшло все те, що колись було,
Пройшло... І більше не вернеш,
Забув про те, як спину гнуло
Від власних душевних пожеж.
І вже не той, ким був колись,
Не ті емоції і почуття,
Ти наче заново родивсь,
І це для тебе - здобуття.
Сьогодні вже не те, що було вчора,
А завтра вже не те, що сьогодні,
Чекаєш нового "вчора",
Але час - це сили надприродні.

2015

Ця дівчина, хто вона?
На вигляд примхлива і сумна,
Безмірно горда.
Сидить собі, як та вдова,
У чорне вбрата вся вона.
Ще трохи і вона ось-ось заплаче,
Її очі наповнені слізьми.
Ця дівчина така, про кого
Вночі поети бачать сни.
Вона незламна духом,незалежна,
Непокірна долі і навіть собі,
Ця дівчина - пустка безмежна
Й мовчазна риба у воді.
Хто знає хто вона така?
Цікавість роздирає мою душу.
Така мрійлива й непроста,
З нею познайомитись я мушу.

2015

В голові в мене відблиск твого тіла,
В серці любов до тебе,
Я багато чого хотіла,
А дістала навіть більше ніж треба.
Це місто не рідне без тебе,
Ця осінь не наша без нас,
Я бачила сотні з'єднаних рук,
Але найпалкіше тримаються в нас.
Не йди будь ласка нікуди,
Залишся будь - ласка зі мною,
Будь - ласка будь біля мене всюди
І грій мене своєю любов'ю.

2015

Додай газу, рухайся.
Рухайся в напрямку вітру.
Хай він тебе підштовхує
До чогось нового, до літа.
Ти знаєш чому всі тікають
Від сірих стін цього міста?
Я знаю - ти знаєш,
Повір - я теж знаю.
Ідуть кудись і чим подалі,
І чим побільше, і у далі,
І чим веселіше, і в нестямі
Летять у хмари...
Летять у хмари.

2015

Можеш замикати себе на замки від чистих ілюзій,
Можеш позбавляти себе відвертих сумлінь,
Можеш вивчати про види дифузій,
Закони, що пройшли через сто поколінь.
Можеш втікати від усього, від усіх,
Можеш знайти в невідомому відоме,
Можеш думати про якийись гріх
або про плаття вчора куплене.
Можеш вважати хмару сонцем, дощ - снігом,
Можеш відшукати мільйони картин,
Можеш якось зігрітися льодом,
Неважливо.
Одне зробити ти спробуй -
назвати цьому всьому хоч одну з причин.

2016

Десь у мареві твоїх хотінь
Ти забажав зірку з неба
І у полоні своїх надій,
Ти знаєш чого тобі треба.
Поки в судинах жеврить кров,
Поки пульсує на зап"ясті,
Ти встиг наламати важких дров,
Розкрити всі карти й забрати свої масті.
Лазурний берег.Наче б все є,
Але не вистачає одного-
Це той,кого я називаю "себе",
Мені не вистачає тебе,море!
Десь у мареві твоїх хотінь
Ти забажав зірку з неба
І у полоні своїх надій,
Ти знаєш чого тобі треба.

Забери мене звідси з собою
Туди, де ніхто нас не чув би,
Туди, де ніхто б нас не бачив
Туди, де нікого нема.
Забери від міської задухи
Туди, де тінь від світлового дня
Окрилює наші душі,
Окрилює наші серця.
Я інколи така зморена,
Що на мені нема і лиця.
Я тобою покорена,
І думаю,
Що цьому не буде кінця.
Я вірю тільки в краще,
А отже, і вірю в те,
Що колись до вінця
Поведеш ти мене.

Мені здається, навіть без води прожив би,
Але життя без тебе - не життя.
І не було би дня у днях,
Й не існував, а марив би -
Не прожив би.
У снах шукав би насолоду,
А спав би лиш щоб тебе зустріти,
Де ми дурачимось, як діти,
І бачити твою неземну вроду -
Насолоду.
Поки ми ще вільні,
Поки ще маємо own life -
Вдихай на повні груди кайф
І відчувай себе спокійним -
Вільним.

2016

Досить говорити про невідоме.
Досить заходити на перед.
Ручка й папір забирають піввтоми,
Коли пишеться черговий куплет.
Коли просто пишу не думаючи,
Слова самі вилазять на папір,
І знов нову думку ґрунтуючи,
Виходить достатньо рядків.
Коли просто пишу з диханням,
Коли рука сама вимальовує букви
І коли огортає натхненням,
Поезію пишу залюбки.
Навіть дощ за вікном не проблема,
Коли Муза вже присутня в мені,
Мені вона диктує нову тему,
І вірші бажає створити нові.


2015

13 вагон 7 купе,
Столик, вигляд з вікна.
Мала, ця подорож тебе пре,
Ту, яку ніколи ніщо не бере за живе.
Ось нарешті ця мить наступила,
Дорога оволоділа тобою.
Вигляд з вікна - цікава картина,
Коли потяг їде залізною.
Вже навіть не хочеш зупинятись
В кінцевій точці свого прибуття.
Прибудеш. Потім куди рушати?
А в поїзді книга - це заняття.
Ну ось і зупинка...
В руках валіза. Вокзал,
І йдеш куди ноги ведуть,
Цей шум і гам тебе дістав,
Хочеш знайти тихий путь.

2015