То горіло-роздувалося.
То майже згасло,
Здавалося...
Підливали бензину,
І підкидали дров
У наше кохання
Знову-і-знов.
І тут я приходжу ,
І бачу згарище..
ПлАчу.
Що ж робити?
Жити.
Знову кохати.
Правди шукати.
Лікувати душу свою.
І опіки від цього вогню.
Назад дороги немає.
Справжне кохання
Не пече, й не згорає.

17.06.2016.

За стінами своїх страхів,
З головою у теплих норках,
У затишних коморках,
Ховаємо погляд
Вільних птахів.
За цеглою воно якось спокійніше.
Тільки дерева шумлять тихіше.
Тільки сонце крізь скло не пече.
І звідти не чутно де річка тече.
За стінами свого болю.
Забинтованого серця,
(Забинтованого не раз),
Заховалися від зрад та образ.
Але ж, деколи, так хочеться
До щастя, на волю.
Ні, ще почекаєм.
Бо, може, іще не час...
Бо ж тут таки такий спокій,
Ніхто не зачепить нас.
Але ж зорі тускненькі...
І ночі темненькі...
І вітру не чути на голих руках...
Повіє легенько, буває, і то у снах.
Та все ж... За цеглою ...
Воно якось спокійніше...
Тільки дерева шумлять тихіше...

16.06.2016

Плекай надію на листа.
В якому буде речення щасливе.
Минають дні, роки, міста.
Лише незмінне те, що незрадливе.

Умій чекати.Все що є твоє
Нікому іншому не буде й не дістанеться.
Ти бережи серце своє,
Від зла й неправди хай воно ховається.

Плекай надію,не сумуй,
В надії –(подивись) краса й свобода.
Поштар прийде.І ти відчуй:
Що за терпіння завжди гідна нагорода.

15.06.2016

Губи, зі смаком полуниць.
Зорі виглядають аж за небокрай.
Падаю додолу ниць.. .
Шепочу тихенько : « не вбивай ». . .

Червона гаряча кров
Пульсує у венах, ніяк не вгамується.
А за холодним вікном
Дощ із вітром безсоромно цілується.

На мить утративши розум
Можна зробити багато усяких дурниць.
Проте, все відійде в минуле...
І ,навіть, губи.. із присмаком полуниць. . .

15.06.2016

Я думала,що я боюся болю,
Я думала ,що я боюся сліз
Вони ж ,солоною смолою,
Течуть з опущених очей додолу
Вниз.

Я думала,що так буває завше:
Ти тут , я тут , і ми з тобою рАзом.
Та все оце чуже , не наше.
Збігають день за днем інакше
Зразу.

Бо не буває думка завжди права,
Бо не буває рівногАрячих сердець.
Як не буває ліве правим.
Послухай , чи тебе це ще цікавить?
Це – кінець.

12.06.2016.

Шепотів мені вітер :
- Радій...
В тобі стільки різних емоцій,
Почуттів і надій...
У тобі так багато тепла,
Ти так боїшся зла...
Шепотів мені вітер...
Шепотіла зима...
А я не слухала...
І була німа.
Від серця стуку,
Від думок, і від снів,
Знесилена безсонням,
Й однотонністю днів.
Відкривала очі,
Шукала відповіді на слова...
Порівнювала : якою стала,
І якою була...
Шепотів мені вітер...
Шепотіла ніч :
- Кожна людина серце має;
Вона - не річ.

Я хочу прочинити вікно ...
Запашною весною насититись ...
Можливо , я плакала ...
Так давно ...
Бо, просто, хотіла вижити.
Я хочу прочинити вікно ...
Я хочу всміхнутись світанку.
Робити добро
Треба вчитися змалку.
Я хочу дихати чистим повітрям
На повні груди,
Не плакати більше ,
І не тужити.
І більше не хочу вижити,
А хочу, просто, щасливо жити.

22.04.2016

Ти прийшла.
Цинічно й безжалістно дивлячись в очі.
Волосся мала кольору ночі,
Долоні у тебе кольору крові.
Ти прийшла...
Ти з бідою у змові.
Ти прийшла із країни-сусіда.
Та,що там сусіда...
Прийшла із країни -
З Батьківщини мого рідного діда.
Ти прийшла...
У руках великий клунок тримала -
Для обраних матерів і жінок
Подарунок мала.
Сказала: "Час швидкоплинний".
Подарунок був - чорні хустини.
Ти прийшла...
Забирайся геть!!!
Забирай цю безглузду наївну смерть!!!
Моя країна - прекрасна ,
Її земля,сади,поля і лани.
Вони варті щастя,родючості!!!
Аж ніяк не війни!!!
Досить горя і розпачу.
Йди від нас!!!
Хай у нас,в Україні,
Настане,нарешті,щасливий час!

26.05.2016.

Шепотів мені вітер :
- Радій...
В тобі стільки різних емоцій,
Почуттів і надій...
У тобі так багато тепла,
Ти так боїшся зла...
Шепотів мені вітер...
Шепотіла зима...
А я не слухала...
І була німа.
Від серця стуку,
Від думок, і від снів,
Знесилена безсонням,
Й однотонністю днів.
Відкривала очі,
Шукала відповіді на слова...
Порівнювала : якою стала,
І якою була...
Шепотів мені вітер...
Шепотіла ніч :
- Кожна людина серце має;
Вона - не річ.

25.01.2016

Здобули славу,здобули волю,
І жити би без усяких кордонів.
І годі би падати в низ у багнюку.
Та воля здобута стала недоля.
Її,як то кажуть,пригріли гадюку.
Не все те щастя,що щастям зветься.
Не все солодке,що даром дається.
Здобули багатсво,а його все мало.
І жити би,та страшно жити.
І соромно попросити у друзів руку.
Тай друзів уже не лишилось без жала.
І щастя жадане приносить лиш муку.
Нічого не варте,щоб душу згубити.
Нічого не вартує-совість бруднити.
Отямся,не впадай у золоту спокусу,
Свій скарб на Небесах ти здобувай.
А не в людських комірках і конторах.
Бо на землі і гроші,й влада,і всі ми
Колись перетворимося на порох...

13.05.2016.

У лабіринтах днів
Чекаєш на власне диво .
І по закутках снів
Ідеш і тремтиш несміливо.
Сили чи стане,чи досить?-
Переживаєш ти.
А серденько просить :
- Дійди до мети.
У лабіринтах днів
Ховається розуміння,
Що це і є життя,
Оці миті тремтіння.
Оці хвилини,і часу не гай,
Кожен день зі смислом,
Не дарма , проживай.
Не думай ,що ти не взмозі,
Не впадай у відчай на дні.
Лише не блукай по дорозі,
У цих лабіринтах днів.

24.05.2016.

У кімнаті пахне мандаринами й кавою,
А у душі невимовна туга,
Ця іторія стала не цікавою.
Як так? у ворозі бачила друга.

За вікном темна ніч і мороз,
А в очах бринять сльози гарячі,
Я втомилася від твоїх проз,
І від цих примарних побачень.

Як могла я так помилитися?
Як не розгледіла холод в душі?
Так буває,мабуть,коли закохаєшся..
Понад річкою тихенько шумлять камиші...

Місяць світить порцеляновим променем.
Ступай , кричить, не забарись.
Посеред весняного веселого гоміну
Поцілуй любов , проснись .

Ти летіла так необережно , пусто ,
Потрапляючи в пастки .
Справжність і відвертість – їх не густо.
Але й досі любиш ще казки.

Місяць світить . Дихає зірками .
Посмішка сховалася в руці.
Коли злагода між серцем і думками –
Промінь порцеляни на лиці .

2016р.