Я тебе і крізь стіни бачу:
Щоки впали – куди цілувать?
та хіба ж ми не праведно жили?
Та за що тебе так катувать?
Бо ж і кров в твоїх жилах – світло,
І в серці твоєму – любов.
Ти б, мабуть, усе на світі
пройшов, пережив, зборов,
Але світ тебе, ніби золото,
На пробу бере, на зуб.
І простір було розколото,
прихистком став його зруб:
Там протяги були всюди,
Мої губи торкалися рук.
Тобі підіймалися груди.
Мені доземно падав дух.
2016

Вони їли з одної тарілки
І ліжко – одне для двох.
Для них зупинялися стрілки
Посеред великих епох.
Вони разом ходили всюди,
Рука у руці – мов знак.
Щось гаряче ховали груди,
Лиш в очах загоралось однак.
Купували великі чашки
І вечір їх довгим був:
На віконці стояли ромашки,
За вікном тихо вітер дув.
2016

Ті кити й черепахи, на яких усе це тримається,
Ті Атланти, чиї руки ти, милий, топчеш –
Я усім їм низенько-доземно вклоняюся
За те, що ти досі тут жити можеш,
За те, що мій подих і досі губиться
В архіпелагах твоїх ключиць,
І благословення на голови сходить
З найвищих Його дзвіниць.
2016

Боже, Ти дав мені крила,
Та не сила злетіти …
Під ногами ще й досі кропива
І сонце далеко, щоб гріти,
А клітка настільки мала,
Що й спину випрямити ніде.
Ще й голова прихилена до дна.
А я ж тебе кохаю, Світе!

то просто ніч. не перша і не шлюбна.
то плавала в тобі, то танула, а то тонула.
хтось приміряв любов і кирпу гнув,
а я б взяла й навіки одягнула .
то просто день. не свято і не будень.
то сонце гріє, то ховається, то град.
а я, мабуть, безмежно рада буду,
коли приїдеш без квитка назад.
то просто мить. не перша й не остання.
то сміх, то усміх, то ледь чується смішок.
хтось когось шука від вечора й до рання.
хтось когось нарешті віднайшов.

То я зійшлася над тобою сонцем –
Не світ зійшовся клином на тобі.
Ти ж був розхрістаним і босим –
Один в закутаній юрбі ,
Один посеред бурі й раю,
Посеред площі і життя мого – один.
Нікого не кохала й не кохаю,
Тебе ж люблю
Немов повернення з чужин.

Моя дорога Маріє,
Тримайся далі від тієї влади,
Якій на честь і славу
Тут гуркочуть канонади
І не шукай в ній правди.
І волі там ти не знайдеш.
Якого Бога «для» і «ради»
Ти хрест важенний понесеш?
І не клонися тим, хто скаже,
Що він поклону заслужив,
Бо що у нього за плечима?
Він може, люба, і не жив.
Бо він покаже пальцем місце,
В яке ти маєш відповзти,
А палець той в слюні і салі,
А місце те серед слюди.
І не корися їм, Маріє,
І, закликаю, не служи.
Ти їм в долоні поплескаєш ,
Хоч ті долоні в мозолях –
І більше знать себе не знаєш ,
Бо все життя твоє в боях.
Тож дорога моя Маріє,
Мій величезний біль і страх,
Щоб тільки віра не зів»яла
Та усмішка в твоїх устах.

оч Вавилон підкори,
Хоч на лобі зорі висічи –
Я тобі не єдина,
Таких тобі тисячі.
І зозуля коли-небудь
Останню зустріч нам скує:
А далі будь вже як-небудь,
Все наше – то тепер твоє.
І дні між пальцями пересипаючи,
Коли у інших – лише пісок,
Не цілуй мене, не кохаючи,
Не проймай мене до кісток.
Не дзвони мені, соколе ,
Й писати – літери забудь.
Годиник двадцять п»яту цокає –
Ото й прийшло «коли-небудь».
2016

Я триматиму тебе за руку,
Будь ти хоч водою, хоч вогнем.
Не пиши в пророцтво муку:
Все мине – і не змигнем,
Все відбуде, відарканить,
Відболить і відцвіте.
Бог не кат. Він нас похвалить
І в прийдешнє проведе.
А в майбутньому, хто знає,
Мо візьмемся за старе :
Я тебе обійму міцно –
І ніхто не відбере.
Я ж тебе люблю до болю,
Бач, не на словах люблю:
Щоб тобі зігрітись вволю,
Всі свої вірші спалю.

є час, коли двоє творять країну,
не знану законам - знану лиш двом.
часом кордони находять на стіни,
часом же стіни – і є кордон.
столиця їм – спальня, курорт на кухні,
коврик в вітальні – уже танцпол.
з часом в країні з»являються діти -
згодом ці діти займають престол.
згодом кордони у розмір кімнати,
маленьке вікно для великих двох.
є час, коли двоє творять країну.
є час, коли світ розділяє двох.
2016

А, може, у цьому і є увесь сенс –
звалити колись до моря.
туди, де любов – це не просто так «секс».
туди, де сушена мойва
єдиний твій шлях «посолити» рани,
а може і того не вийде.
Туди, де до Бога ідуть не в храми,
а на берег - поговорити.
Туди, де серфери славлять хвилі,
де риби лоскочуть п»яти.
Коли життя буде десь на схилі,
стати тим, ким хотілось стати,
бути тим, ким ніхто не буде,
прокладати свої маршрути
і коли все лихе відбуде -
вдихнути моря на повні груди.