Автори /
Руслан Лиськов (1976)
Рубрики
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Мій Київ
•
Слово до ворога
•
Що ми зробимо коли піде війна
•
Втеча до Єгипту
•
Авель и Каин
•
Про надiю
•
Июльский дождь
•
Осенний вечер
•
Зимова нiч у Києвi
•
Нiчний жах
•
Адамів плач
•
Я йду по нитці
•
Поганське небо
•
Перед Страсним тижнем
•
Повечір`я
•
Не так
•
Про життя
•
Про життя і смерть
•
Вітер
•
Рай
•
Рождество
•
Пессимистическое
•
Мария Египетская
•
Весна
•
Заходило дитинство
•
Вічність
•
Про головне
•
Про головне
•
Надія
•
Про безнадійність
•
Мандрівник і вічність
•
Скрипка
•
Осінь
•
Птах
•
Гефсіманський сад
•
Про долю, про мене і про тебе
•
Молитва ченця
•
Про тебе
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Древнє місто, величне і тихе.
Ось і знов опускається сніг.
Ось і знов опускається сніг.
Ти прийшов під покровом ночей.
Та правило тут просте-
Та правило тут просте-
Що ми зробимо коли піде війна?
Відбудуємо дороги і домівки?
Відбудуємо дороги і домівки?
Вони ночами йшли через пустелю,
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Пусть дым рассеется на этом поле боя,
И мы увидим за кого нам умирать.
И мы увидим за кого нам умирать.
Цей танкер не вийде із порту,
Зіржавіє, всохне, засне.
Зіржавіє, всохне, засне.
Июльский дождь.Тягуч и непрерывен.
Вода и сумерки. И больше ничего.
Вода и сумерки. И больше ничего.
Мы пили чай с акациевым медом,
И вглядывались в бескрайние просторы.
И вглядывались в бескрайние просторы.
Щось ніжне в очах заблищить,
І теплою стане усмішка.
І теплою стане усмішка.
Від нього немає спасу.
Він бачить моі сліди.
Він бачить моі сліди.
Ти тихе небо над полями коло дому,
Самотня стежка коло древньоі верби.
Самотня стежка коло древньоі верби.
Я йду по нитці вулицями міста,
Туди, де серце завмирає назавжди,
Туди, де серце завмирає назавжди,
Пропечене безкрайнє дике поле.
Десятипагорб`я. І сива ковила. І маки.
Десятипагорб`я. І сива ковила. І маки.
Ще не тікали люди с тих земель,
Але гонителі вже чують запах крові,
Але гонителі вже чують запах крові,
Це повечір"я не закінчиться ніяк,
І сутінки - як феї полохливі.
І сутінки - як феї полохливі.
Сонце щезло, сховалось за край,
І в польоті помер чорний шпак.
І в польоті помер чорний шпак.
Між сухостою я шукаю віщих снів,
Живих молитв до Бога мовчазного.
Живих молитв до Бога мовчазного.
То не життя,
То моє небуття.
То моє небуття.
Теплий вітер
Пірнає в лани,
Пірнає в лани,
Как сон - полузабытый полустанок,
Здесь сосны начинают свой разбег,
Здесь сосны начинают свой разбег,
Так тихо в мире. Сны и снег
Ложатся рядом спать.
Ложатся рядом спать.
Локти кладешь на стол.
Спрашиваешь:
Спрашиваешь:
Ты стояла в притворе храма,
Все заглядывала за спины,
Все заглядывала за спины,
Крізь подих вітру,
Шелест верболозу,
Шелест верболозу,
Заходило дитинство в гості у ві сні,
В очах ласкаве сонце посміхалось і раділо.
В очах ласкаве сонце посміхалось і раділо.
Цей липень всміхається тільки мені.
Цей спокій, це небо, ця ніжність,
Цей спокій, це небо, ця ніжність,
То мої зорі,
То моє місто,
То моє місто,
То мої зорі,
То моє місто,
То моє місто,
Чи вистачить сили доплити?
І сни, як приховані мрії.
І сни, як приховані мрії.
Мої крила важкі від біди,
Піді мною стривожене море,
Піді мною стривожене море,
Лиш я і пес. І ніч до виднокраю,
Здається, зупинився навіть час.
Здається, зупинився навіть час.
Здригалась скрипка від ридань,
І я ховав тремтячі руки.
І я ховав тремтячі руки.
За обрієм осінь оправила свитку,
Всміхнулась, зітхнула і далі – в поля.
Всміхнулась, зітхнула і далі – в поля.
В очах у птаха сині океани,
Та подих щастя зліва під крилом.
Та подих щастя зліва під крилом.
Як настане ніч на тій землі,
Щезне місто, люди і пустеля,
Щезне місто, люди і пустеля,
Все що вітер зібрав у долоні
Розплескалося наче вода,
Розплескалося наче вода,
Як теплий вечiр,
Тихий i сумний.
Тихий i сумний.
Ти темну ніч у коси заплела,
На дно очей фіалки зірвані поклала.
На дно очей фіалки зірвані поклала.