Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого́ дитинства змило
Дощем-часом у тайну́ скрижаль.

Найріднішим йду на світі містом...
По́рух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим листям
Юність моя просить другий шанс.

Над величним Бугом древнє місто,
Ти - моєї сутности Грааль.
Сонм пові́дай предковічних істин
Тополиним шепотом, Сока́ль.

2010

У слухавці
голос
далекий
ніби запис
АУДІО
Ми не знайомі
майже
місток між нами
канатний
ФОТО
Прірва
тарзанки нема
лячно дати крок
екстрим-
ВІДЕО
Приємне обличчя
з підвалин
думки́
піднімає
ПОРНО


Між нами пристойна відстань
ПРИКРО
Думки проковтнуло Місто
ВЕЛИКЕ
Між хмарочосів флюїди
СМОГОМ
Дощем у решітку зі́йдуть
у СПОГАД

2011

Присідаєш навпроти
Для розмови за чаєм.
Очей погляд–наркотик
Тонус вмить піднімає.

Все, здається, минуло.
Є свіжіші зітхання...
Та розбурхано вулик
Світлих споминів давніх.

Звели справи сьогодні.
Та думки потопають
У рожевій безодні
Вже холодного чаю…

2011

Надто куцого за зростом
Має Руля чоловіка.
Та не бідкається зовсім -
Головне, щоб не каліка.

"Камасутра" недолу́го
Па́лить у кутку нервово...
Сексуальну же напругу
Жодним не змалюєш словом.

Ноу-хау по-гуцульськи:
Зріст рівнять стільцю належить,
У процесі має Рулька
За очима хло́па стежить.

І як тільки за орбіти
Компле́кт зі́ньок полеті́в,
Слід стілець ногою бити -
Ось такий контрацептив.

2010

Органна музика звучить...
Зі сфер далеких, з–понад хмари…
З глиби́ни сивої століть
До нас вона волає марно…

А людство слухає “попсу”,
Легалізує лихослів’я;
Над Божим світом чинить суд
І рушить Храм свого довкілля.

2009

Сонце підняло́ся,
тане чоколяда...
У Маруськи мої
Скінчилась помада.

- Любчику, рятуй ня!
Що маю робити?
Не буду ж я з варгом
Тріснутим ходити...

- Є над нами Воля!
Зате будеш знати.
І для поцілунків
Рот лиш відкривати...

2010

Я тобі віддам усе своє тепло,
Щоб від нього твоє серденько зігрілось,
Щоб кохати віддано воно могло
І ніколи більше, рідне, не боліло.

Підніму тебе я, люба, на руках
Віднесу туди, де вік панує спокій.
І де пройдемо ми, на усіх стежках,
Розцвітуть троянди по обидва боки.

Задрімаєш ти у пахощах п’янких
І з найвищих сфер зійде колискова...
Біль навік затихне на руках моїх,
А я шлях стократ цей пройшов би знову.

2010

Мізки мої шкварчать, мов грінки:
Ну й вередуля - вереда!
Така прекрасна зовні жінка
Мою печінку доїда.

Нехай вона тобі смакує,
Бенкет проходить весело -
Ти ж непроста є вередуля -
Міс Вередуля Всесвіту!

Багато в мене ще смачненьких
Лишилось нутрощів - гуляй!
Кохаю так тебе, маленька,
Я не за апетит - за драйв.

2011

Ти можеш
нехтувати
моїми дзвінками,
Ти можеш
роздратовано
їх усі збивати.
І номер
змінити можеш…
Але, між нами,-
Це те ж саме́
що від себе
само́ї втікати.

Та нічи́м
не відключиш ти
теплоту мого серця,
І не зі́б’єш
душевнії
палкі поривання -
Додаси
в ніжну страву
лепту гострої спеції,
приворотного зілля –
це лиш стимул
кохання...

2012

Я тебе так обожнюю,
А ти мене – жа́лиш...
Твою обраність
вишуканими
малюю словами.
Із висоти спорудженого
мною п’єдесталу
Тобі дуже зручно
цілити
у мене блискавка́ми.

І як, скажи,
визнавати
не ахінеєю,
Що безальтернативно
уми морочить далі,
Античну байку
про незрівнянну Галатею,
Ко́тра по клітинці
свого
творця не з’їдає?

2011.

Я люблю тебе, щербата,
Не жахаюся екстриму.
Компенсую твою втрату
Поцілунками палкими.

Я згодую тобі кашку,
Заколишу свою лялю...
Спи в моїх обіймах, пташко, –
Різну я тебе кохаю.

2008

Котик носика подряпав
Із прихильности до чічки,
Залишив відбиток лапи
На її пахучім личку.

Не спинить авторитетом
Грацію оцю простую.
Не журися, грізна тето,
Дай твій носик зацілую.

Лапа де пройшлась котяча,
Цей стражденний ніс–каліку,
Я із запалом юначим
Згоден го́їти довіку.

2011

На Воду хтось бомагу в суд подав,
що буцім то вона такеє виробляє
що у ріці ніхто життя не мав -
то яму вириє, то виром закружляє,
то рибок до півсмерті поганяє,
то раптом течію свою́ зупинить;
а, одним словом, всім і всюди свинить...

За прокурора тут була́ Лисичка,
що за парфумами не видно було личка.
- Водичка ж її плавати навчила
і з її роду ще нікого не втопила...
Сказала Лисонька таку промову:
- Я Воду добре знаю, чесне слово!
І б"є себе хвостом у груди:
- Чи довго ще таке чинитись буде!?
Я пропоную кляту засудить
і після суду в річці утопить!

Та головний суддя Ведмідь
сказав:- Е ні!
Кидай, Кумасю, тут мені крутить
і голову морочити мені!
Я пропоную також засудить
і стратити на лЕгкому вогні...

На цей раз не послухались Лисички
і Воду вкинули до пічки...

Ще більш незрозуміла ситуація –
Забув суд відмінити конденсацію.

1978

Ми – полігон для їхніх технологій,
Ми алілуємо чужинським зайдам,
Наш компас збився десь на півдорозі,
Своїх Богів могил тепер не знайдем.

У наших мізках медіа – клоака,
Приборкать грантом модно наше Слово,
З книгарень Гаррі Поттер - вурдалака
Врікає солов’їну нашу мову.

Наш побут : зомбоящика ми бранці;
Родини переймають серіали;
Веселі і кмітливі обрізанці
Прайм – тайми засмітили всіх каналів.

За прізвищем шляхетним чи козацьким
Єрусалимський козачок сховався;
Маніпулює виборцями хвацько,
У коридори владні затесався.

Допоки оті чорні вражі сили
На нашім жируватимуть добрі?
Повстань, Дажбоже праведний з могили,
І потопи всю нечисть у Дніпрі!

2009.

Отруйну залозу хто вклав
до твого рота?
В теорії, нема підстав
що бу́ла цнота.
Із твого язичка салат -
рідня кураре.
Впустив у вуха цей снаряд -
душа на хмари.
Зі смерча швидкістю проніс
повз твої вікна
Марусю Попінс, диво-міс,
цей змінний вітер.
Граф Дракула і Франкенштейн
з тобою поряд,
Як двійко зляканих дітей,
ховали б погляд.
А грізна тета фрекен Бок,
мов купідончик,
Для нас би спорожнила двох
зі стріл вагончик.

2009

Богині народжуються на Небесах...
Твої Небеса – у серці моєму...
Захмарний Митець у добірних мазках
З поміж Пантеону Тебе виокремив.

Амбітним найбільш між усіх прихожан
Я є відтепер – нездоланна спокуса!
Пожертвував серце Богині на Храм,
За пільгу буть грішним в підніжжі молюся.

2011

Почуття вимірюються кроками,
Їх назустріч робимо ми стримано.
Відстань цю, не зблизились допоки ми,
Буду я скорочувати римами...


З римами мелодія - єлей душі,
З клавесина – серця виливається...
Кожен склад – натискування клавіші,
Ніби небеса в земне втручаються.

2012

Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
не хочу вороття.


Є сила у тобі,
яка земним створінням
Не може буть властива –
я підкоряюсь їй...
Твій кожен жест – знамення,
а погляд випромінює
Божественний генезис
володарки стихій.


Окреслила навкруг нас
ти нескінченну лінію,
Замкнула контур долі ти
на зоряних шляхах.
І я, підвладний фатуму,
сповідую релігію
Душі твоєї чистої
і на коліна вкляк…


Твоє обличчя, зоряним
осяяне промінням,
Є образом пречистим,
предметом поклоніння…

2010.

Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,
Тьмяніє... А в них лиш весна...
2011

Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.


І укрию тебе
безмірністю дотиків
Всіх флюїдів душі,
що для тебе розкрилась;
Моє серце пестливим,
пухнастим котиком,
Муркотінням
жаги випромінює силу.


Сон наповню твій, рідна,
осяйними барвами,
Потік райських блаженств
тебе всю огорне.
А на ранок дістанеш
з-під подушки – нірвани
Оберемок троянд
– привітання земне.
2012.

Крильця тобі я прикріплюю,
Відпускаю зі сумом на Небо:
Лети, Голубко тендітная,
Мабу́ть, там чекають на тебе?!

Піднімешся вище від хмар ти
Над світом грішним, покинутим...
Радітиму щиро, бо варта
Ти райських щедрот і клімату.
Турботи внизу залишаться,
Затішить усе довкола...
Куди, невиправна грішнице?! –
Долине розгніваний Голос.

За злетом - стрімке падіння
Поверне до раю земного...
Упа́деш у мо́ї обійми
І станеш Богинею знову.

2011.

«Привіт» любителям кернеса
Ракетами шле вова,
А більшість далі «ні бельмеса»
У солов’їній мові..

Не знаю, чи дійде таким
У чому їх провина;
А над містами - чорний дим
Й ховає мати сина…

Говірку мокшівських боліт
Орда прийшла спасати,
Хоч український родовід –
Чи не у кожній хаті…

Струснути з себе цей наліт,
Цю ницу матерщину -
Очиститься довкола світ…
Все буде Україна!

15. 05. 2022

У Всесвіті, на краєчку,
десь на планеті Земля
стоїть маленьке містечко,
в котре закоханий я.

Там пестить берег високий
священна Божа ріка;
з етеру едемський спокій
у серце моє блука.

Акацій духмяний запах
гармонії додає...
Нехай не на кожній мапі
знайти містечко моє.

Сокаль - ти моя планета;
і - мій загублений світ.
Єство - у нестримнім леті
до тебе, допоки літ...

2020

Я мрію приєднатись до Брунею!
Бо вірю, що не правлять там гебреї
І не крокують там парадом геї.

Нема попів зажерливо-нахабних
І цар у звірів там - не наша Жаба...

2015

Не шукай у натовпі людину* -
Лиш безликих постатей музей.
Натовпом будують Україну...
Та чи довгобуд цей для людей?

*давня східна мудрість

2017

Литература преуспела,
Умами классиков любя
Лаур, Диан, но имя Элла
Уже возвысило Тебя!

Муз равных сонмы опустели,
И плагиаторов не счесть...
Пришла пора писать об Элле –
То имя как благая весть...

Всегда юна и несравненна,
Путь взоров за Тобой бежит.
Перед Тобою на коленях
Влюбленый без ума пиит..

2013

Діставав тобі зірку з неба -
Найяскравішу, найгарнішу...
Та відпала така потреба -
ти "дістала" мене раніше. :-)

2015

У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах ковтати...
Захотілось їй цим літом
Підстрибнути й полетіти!

Піднестися вище в небо –
Головна її потреба!
Але жаби крил не мають,
А тому і не літають...

Та є крила у Лелеки,
Котра зовсім недалеко
Пролітала над землею
Із подругою своєю.

Раптом унизу щось квака:
“Земноводна я невдаха!
Все болото обпірнала,
Все латаття обстрибала,
Кожен тут куточок знаю!..
Та жагу пізнання маю:
Хочу над усе літати,
Решту світу пізнавати...”.

Жабка лапками вхопила
Гілочку, що повз проплила,
І з майстерним досить класом
У воді ковзнула брасом.

Зацікавились Лелеки:
- Що ото внизу за клекіт?!
І донизу скерували
Свій політ, аж крила склали.
Гілку дзьобами вхопили:
«Нумо з нами полетіли!».
Вже у Жабки ейфорія –
Стала здійснюватись мрія!

Гілочку тримає ротом –
Унизу уже болото!
З неба ліс такий красивий!
Щастя стримати несила!..

Квакнула: “Агов, подружки!
Ви тепер неначе мушки!”.
Прутик Жабка відпустила –
Й подорож на тім скінчила.

Десь Лелеки у польоті –
Жабка ж квакає в болоті.
Світ пізнати не зуміла,
Бо завчасно рот відкрила.

2009

Народе мій Перуновий,
народе мій Дажбоговий,
Чому не йдеш ти славною
і світлою дорогою?
У мо́році змінилося
вже двадцять шість Мойсеїв;
Та голос твій все слабшає,
волаючи в пустелі.

Тіла обезголо́влені,
Почайна закривавлена:
Це глум чужинських гемонів
над наших Богів славою.

Заве́ли вражі ідоли
в хащі́ непрозірні́...
Чи будуть вік легендою
нам Велесові Дні?

2009

Весня́ні натяки. Природа
Тепла оголює мечі.
Проте, мороз, неначе злодій,
Краде́ться містом ще вночі.

Візьме́ бурульку десь підвісить,
Щось підморозить де-не-де.
Та, загало́м, весняним змістом
Наповнення довкілля йде!

Нехай засніжені поля ще -
Віщує це надурожай.
Відлигою природа плаче.
Стає синішим небокрай.

Ярилові хвалу возносим
За сніжну зиму - щедру осінь.

2011

Стало модно писати про осінь.
Ніби вересень вже надворІ.
Та ще можна ногами босими
У світанку бродити зорІ.

Можна довго ще вранішні роси
Разом з теплим ковтати повітрям.
Прошепочеш: - настала осінь…
Поцілую: - продовження літа...

2008

У продажу з’явились орхідеї.
Тебе, кохана, ними я засиплю!
І тішитимусь радістю твоєю,
Молитимусь, щоб ти до цього звикла.

Щоб кожен день трояндами в долонях
Тебе стрічав, до вечора щоб тішив.
Ці квіти – диво!
Та на твоїм фоні
Вони – ерза́ц*...
Ти – квітка найсправжніша!

2009

Язик пером веде? Тоді рука
Лиш опосередковує злегкА...

Коли бздури́ лягають на папір -
Перо йде язику наперекір?

Котрий найсправедливіший вердикт -
Перо зламати? Вирвати язик?

2015

Ти – легенда моїх думок…
Таїна́ - Ти, укрита часом,
Як початок юнацьких спроб
Описання Твої́х іпостасей.

Часопростір розкидав нас,
Доля спільна - у снах заблукала…
Та лиш думка про Тебе – щора́з:
Щем у серці, у пам’яті – спалах.

Неуті́лені мрії, мабу́ть,
Паралельну яву́ сотворили…
Плаї́ звивисті – сходжена путь -
Серпантинові урвища-схили…

Через тернії звично іти,
Гонор дряпаючи і харизму…
Жаль, та наші з Тобою світи
Є частинками вимірів різних…

2013

«Аквафреш» і «колорадо»
Знавісніли нам ураз,
Відколи чужа «армада»
На кордон прийшла до нас.

Марить дідько невисокий
Що сусіди ми в тайзі,
Та шляхетний духом Сокіл
Рідній відданий красі.

А по пармі - від ведмедів
До пілотів НЛО -
Рознесли пернаті «медіа»
Хто насправді є Ху*ло!

2014

… Ці свічки-ліхтарі
твої вікна освітять
І каштановий промінь
наскрізь серце пройде…
У оселі твоїй -
без кінця-краю літо –
Світло й пахощі ніжні
твій освячують день…

І щаслива усмішка –
вона тобі личить,
Все похмуре-минуле
забуттям огорне...
Утікає хай сум
у минулі сторіччя.
Вітер віттю каштанів
нашепоче сонет…

2013

Зупинились роки на Твоєму обличчі.
Ти така ж як тоді, хоч було це давно.
І у юність далеку мене тихо кличеш –
Ми рушаємо знов на індійське кіно.

На екран – у пів-ока… Мене не зворушать
Долі-перипетії тих азійських Джульєт.
І доповнив мою неспокушену душу
досвід років подальших, щоб змінити сюжет.

Я долоньки Твої знов несміло запещу.
Любе личко не лишу без цілунків-звитяг…
Доленосні зірки нам осяють цей вечір,
Стежку спільну покажуть - довжиною в життя…

2013

Я мрію про далекі землі
І невідкриті острови,
І про релікти дуже древні,
Бога́м забутим молитви́.

Під хлібним деревом я б хатку
З гілок і листя збудував
І доживав би у достатку
Подалі від сує́тних справ.

І зійде Милістю Наснага –
Високим римам запорука;
І про цей рай складеться сага,
Якщо не трафить доля Кука.

2011

Купе, пейзажі, залізниця…
Колише потяг. Та не спиться,
Бо зі сусідньої полиці
Дебела тета так хропе…

Цікаво, що тій теті сниться?
Бо обірветься ось полиця…
Чи відшкодує залізниця
Тортуру мізків у купе?

2013

Дівчинко з очима кошеняти,
Погляд мій приваблювала ти…
Слова ще не знав тоді: «кохати».
Та не смів до тебе підійти…

Хвилювало що? - Хіба збагнути? –
І перед очима постає
Ротика усміхненого кутик,
У веснянках личенько твоє…

За екватором - життя годинник…
Та кохаю! Хоч і скроні – сніг…
Люба знай, що через ластовиння
Шлях до серця юнака проліг…

2013