Десь там, десь колись.
Де світить сонце цілодобово.
Де люди не промовляли жодного слова.
Жив Панас хлопець винятковий.
Одного разу на річку він пішов,
Та часом випадково, свое там щастя там знайшов.
Довго думку він гадав, що з ним робити.
Не раз його просто викидав.
Не було кому навчити.
Але воно завжди верталось,
Нікому більше не давалось.
Йшли роки Панас привик,
До щастя цього уже звик.
Та якось одного разу,
Воно пропало, ще й відразу.
Тоді Панас схопився,
На пошуки пустився.
Але знову не знайшов,
Дійшов до прірви та не зупинився...

Якось дивно себе почуваю, і не ходжу і не літаю.
Не сплю, і не живу. Блукаю на яву.
Хочу вихід я знайти, зрозуміти суть життя свого.
А воно, і не туди, і не сюди, де ця суть його?

Не хочу не грошей, не слави.
Просто жить раді забави.
Думки відразливі прогнати,
Трішечки любові хочу мати.

Як подивитись зі сторони, то не так воно й погано.
Живу, роблю, наче усе маю...
Але нема того вогню, який запалить віру в мене.
В те хороше що можливо, просто бути капельку щасливим.