Я нікого не прагну любити,
І якось живу сама.
Цього світу примарні діти:
Сміх, кохання, пітьма.
Я не хочу нікого вбивати,
Просто якось виходить так,
Що пітьма і є моя мати,
А жорстокість названий брат.
Я живу собі в центрі міста,
І повз мене проходять стежки
Із блідого, як смерть, намиста
До якого в комплект сережки.
Я загублена, втомлена дівчина,
Серед поля колючий терн,
Чи то небом чи пеклом дарована,
Намальована в стилі модерн.
Приведіть мене на флюорографію,
Розкладіть на молекули, атоми
І на пам*ять зробіть фотографію
Покладіть в свої фотоальбоми.
Разом зі своїм фото
Лишаю вам тільки спомин.
На смак згорілого дроту,
На смак замерзлих взаємин.