Чому іду до тебе я
і зустрічаєш ти святково,
в руках твоїх,немов свіча,
я віск втрачаю поступово.
і перепалки,мов ігра,
так часто переходять в вічність.
натомість,де б прості слова
мали б відтворювати ніжність.
поряд уста твої говорять,
мої ж без ніжності мовчать,
напевно знаю,що недовго
горіти зможу,мов свіча.
із середини рветься звір,
так хочу крикнути:"коханий!"
і в тих словах моїх, повір.
просто тебе не вистачає.

Скажи,чи я тобі наснилась:
ніжна,жагуча і зваблива,
як вітру-золотава нива-
у тебе наша зустріч відбулась...

Зливались руки у обіймах;
у вухах-дзвіночками тремтіння,
в серці-частіші коливання,
линеш до мене,наче птах.

Відкрились чакри пурпурові,
пальчики ніг,руки і дотик,
музика тиха й ніжності кроки,
й межа від пристрасті й любові.

Бо йшла від тебе неохоче,
я б залишилася до ночі,
губами-губ.поглядом-очі,
як ріка в море,я б влилась.

Стою,чекаючи свій поїзд,
небо заплакало грозою,
як добре,коли вдвох з тобою,
я йду,бо відстані доїзд.
14.07.16р.

-Чи ти візьмеш з собою в небеса?
-Для чого,коли рай тобі дарую,
-Я так втомилася,із ніг підбилась я...
-Ти не спіши ,кохана.я врятую.
Між ними міст проріс яскравих днів,
з-пів слова розуміли один одного,
часом не треба було навіть й слів,
а тільки в очі погляду єдиного.
Він- марив часом всього майбуття;
вона- впустила в дні свої буденні,
переплітались долі у життя,
на двох турботи переложилися щоденні...
Так піклувавсь,так просто нею жив,
творив,немов митець-немислиме,
кругом і всюди лиш одну любив,
в очах озерця два,в думках- незриме.
Вона для нього була чарівна,
Шекспір з неї б писав сюжети,
вона кохала й віддавала все сповна,
зараз в думках лиш кличе:як ти?де ти?
Війна в життя ввірвалася його
і ураганом знесло все,до болі,
не залишивши сліду ні одного,
не затушивши полум"я свічі...
-Чи ти візьмеш мене з собою в рай??
мені б хотілось ще раз там скупатись..
-Ні,вибач,бо не той вже більше я...
Промок папір...була це мить прощатись...

Блакитне небо лиш для нас.
в твоїх обіймах перший раз,
зі мною ти..,а десь війна,
в розлуці двоє-він й вона.
давай мене ти обіймай,
у перший раз ніжно цілуй,
за всіх,хто втратив це життя
за нас,щоб були в мирі ми!
давай будемо пам"ятати
наших героїв ,наче мати
і обійми мене сильніше,
цілуй за всіх,кому є гірше...
чому так хочеться ридати,
йдете туди,ніби до страти,
щоб ми могли спокійно спати...
ДАВАЙ БУДЕМО ПАМ"ЯТАТИ!!!