Все проплило перед очима,
І я одна,
І лиш ця даль неуловима
І самота.

У вічності одна розрада,
І в небуття,
Яка моя у цьому влада,
А я ж жива?

Життя у мене не забрати,
це ти облиш,
Життя ти хочеш краще мати,
А ти ж не спиш?

І чути голосом в відлунні
твоє "АУУ",
А я у дикому безлюдді
Кажу люблю...

Ступай сама, необережно,
Але ступай,
Нехай тобі отут безмежно,
Але це рай!!!

Снуються думки мерехтливо,
Ще дві і ось,
І я вхоплю всіх їх квапливо,
Щоб ще збулось!

Бо ще, здається, встигну вийти
Із мілини,
Коли до мене в гості прийдеш,
Це будеш ти!!!

А я продовжую Писати і ллються сльози по стіні, а що мені іще сказати сказати так чи може ні, забута викинута з дому у своє тепер життя і вже незвідана нікому пливу немає вороття. І ким тут бути що забути чи просто всім сказати геть де взяти сили щоб не потонути щоб врятувати свій же корабель. Як не розчароватися в нікому і не летіти знов додому не чути докорів сумлінь і вже здається що по всьому , але це не кінець кажу стій прошу остинь. І вже здається що пустиня ось миля знову і ще дві, а ти сидиш як герцогиня у своєму дерев*яному човні, тобі там добре, чайки, мачти, а я ось тут на мілині, і горизонти, спуски, варта, а ти пливеш удаль в човні…. І лише один ратунок, люди, писати Вам , лити біль, розсипувати слова всюди, неначе люта заметіль…

Не спинитись зникнути
забути
забриніти
канути
втонути
залишитись, або просто вмерти,
зжерти лезо промінь здерти
Загубити вічність у безсонні
залишити лиш твої долоні
заховатись від усього світу
знову бути, може все забути???

І сонце затьмарене в сні,
і запах ллється з пустелі.
Здається, що все вже на дні,
а хтось ще стука у двері...

І кожен шукає вина,
Бо спраглий і хоче напиться.
Так випити, щоб аж до дна!!!
І істина тут ця згодиться.

Бо хто ж ми у світі оцім?
Мандрівка - ось наші двері!
І стукаєм, входимо в дім,
Бо ми вже не в лютій пустелі.

Тут дихаю вільно і п*ю
Ці соки, ранковії роси,
І тут я літаю й люблю,
І марно, що ноги тут босі.

Бо тут все, як в казці, авжеж,
Усі ми їх малими читали,
Та не вірив багато хто в них,
усі десь у хмарах літали.

І кожен, кого зустріли тут ми,
був знаком чиєїсь уваги.
А ми всі сліпими були,
Не мали до інших поваги!

Тепер хтось п*є дикий мед,
А хтось зализує рани.
Хтось вже давно зійшов з естафет,
А хтось витирає екрани.

Усі, як один, один, як не всі!
Чи вірити - вам вибирати!
Але те, що Один - це є Всі,
Не мені про це вам казати!!!