То було дуже давно. Маленька, слухняна дівчинка сиділа на призьбі та пила молоко. Вона не знала, що його дала корова, яка от-от мала покинути їхній дім та вирушити до іншого хазяїна. Дівчинка дуже любила усе довкола, дуже сильно прив*язувалась до всього, тому одного вечора, дізнавшись про все, прощалася з коровою та сумувала. ЇЇ сльози підслухав маленький їжачок, який мешкав у нірці під корівником. Він вирішив показатись дівчинці та промовив:
- Не плач, моя люба, все буде добре!
Дівчинка спочатку злякалась, але потім подякувала за пораду та дала йому молока. На це він відповів:
-Ти дуже хороша, в тебе світла душа, якщо тобі чогось колись бракуватиме, візьмеш ось цю мою голку та торкнешся нею якогось предмету, якого бажатимеш, то він у тебе з*явиться одразу.
Минали роки. Дівчинка ніразу за своє життя так і не використала чарівної голки, адже те, чого вона бажала, не було предметом, а було любов*ю, миром, милосердям та усіма живими істотами, яких неможливо повернути.

На руках
Він ніс трирічну дівчинку на руках, а серце обливалось кровʼю.
Чому це саме він, чому це сталось з ним, з його сімʼєю, навколо дим туман, а вона у нього на руках. Дружина вже довгих три роки не могла прийти до тями, як він не боровся, вона не піддавалась, дві чорні хмари зависли над їх будинком та лили проливний дощ, ще трохи захлинеться все довкола від грязі та багнюки, але він таки її кохав, таку жорстоку, безпорадну, егоїстичну, може в тому була також його вина, що все так сталось, не можна звинувачувати її. Але те, що він зробив, він робить зараз заради неї, він жертвує дитиною заради неї, Бог добрий і в них ще будуть діти, правда, якщо він віддасть її, свою дочку, у дитячий будинок, то потім може забрати чиюсь здорову дитину, так чиюсь, але здорову, і його дружині вже не доведеться, так страждати, але чи страждатиме вона від розлуки із своєю дочкою, про це він, на жаль, у той момент не думав, розум був затьмарений болем та вічним спогляданням мук своєї дружини, і дитини, рідної краплини, якій він дав життя, хоч й так невдало, ніс на руках, чим скоріше йшов до цільового пункту призначення та тонув у сльозах. Це було їх спільне рішення, але аби дружина не накоїла дурниць, він змушений був дати їй снодійне...