Вечірній тролейбус! Куди ти
Сьогодні мене повезеш?
Горять ліхтарі, мов софіти
І сцена вселенська без меж.

Сідаю. Куди тепер, брате?-
Питаю похмуро себе.
І небо, як фініш, картате.
І небо, як небо, рябе.

Кого ти шукаєш сьогодні?
До кого ти їдеш тепер?
У потисках злої безодні-
…Тролейбус. І ти. І етер!...

-Юначе, платіть за проїзд!
-О! Зараз! Візьміть!
-Будь ласка.

Людей навкруги небагато,
Та, певно, шукаю себе.
І небо, як старт же, картате!
І небо, як небо, рябе.

20 серпня 2012 року

ЧОЛОВІК

Моє життя! Моя свята дорого! ...
Куди мене ти, врешті, приведеш?

ЖИТТЯ

Дізнаєшся ... Гляди під ноги! Стеж!
Без пильності не знатимеш нічого!

ЧОЛОВІК

Якийсь горбок? Ти ніби йдеш угору?
А я тобою, радісний, іду!
Так високо ... Я звідси не впаду
В життя чийогось прірву неозору?! ...

ЖИТТЯ

Ти йдеш крутою стежкою до раю,
Вона тебе, повір, не підведе!
Тобі ж я щиро дякую за те,
Що я від тебе зовсім не страждаю.

ЧОЛОВІК

До раю?! ...

ЖИТТЯ

Так! Та то- вже інший світ!
До нього ти пройдеш земну вершину,
А потім я тебе поволі ... кину,
Як кидає весняну річку лід ...

ЧОЛОВІК

А зараз я виходжу на цей пік?! ...
Який же ж я нещасний чоловік!! ...

ЖИТТЯ

Чому “нещасний“? Бо мені покірний?!
Обабіч від твоїх порожніх слів-
Мільйони перекоцаних життів!
Мільйони, чуєш?! І людей, безвірний!!

Тягнуся я без ям і калабатин
Від двох життів твоїх святих батьків
Повз ціле море різних рівчаків
На Еверест твій, повний конопатин.

Твого життя тонесенька дорога
Виходить на шалену висоту,
Та, попри вітер, темряву, сльоту,
Ти йтимеш далі, поки буде змога!

Бо в кожного на світі власний хрест-
Із гідністю пройти свій Еверест.
5 травня 2008 року.

Чому в цьому вересні парк
Зелений і чистий, мов люстро?
Мигтить моросяна крупа
І небо тріпоче молюском.

Минулого вересня тут
Уже пожовтіло все листя.
Крутилося сонце, мов спрут,
Що в небо схололе вселився.

Дивлюся- зелений хлопчак
(Інопланетянин чи хто він?).
Дивлюся-… це в тебе в очах,
Зелених і повних любові…

ЗЕЛЕНИЙ ПАРК

20 вересня 2012 року.

* * *

Холод вовком лютим, сірим
Ікло інеєве шкірить,
Заплітає з Димом пальці
В розкошуючому вальсі,
Часом Холодова шерсть
Побіліє, бідна, ще й!
Так лютує сірий Холод,
Виє у дворах навколо…
У садах і на городах,
У козацьких нагородах,
У музеях-колізеях,
У хатині, де я… Де ж я?

* * *

Сіра шибка- сіра вата
Хати. Березнегувате.

Ніч пов'язує торбину-
Тулить матір і дитину,
Що забилися до хати
В місто Березнегувате.

- Ще ми тут не ночували!-
Говорили-бідували
Донька з матір'ю. - Були-
Били в шахті постоли…
Забрели в Кривий-бо Ріг!
О, тоді не чули ніг!
Шахта- ранить стопи страшно:
Ні травинки, ні комашки!...
Правда, славні кольори-
Золоті, як ми, копри,
Крицеві проходи-ходи,…
Синя іскра прохолоди…
Це не те, що сірувате
Місто Березнегувате!...

* * *

Донька матері- Весна-
Посміхалася, сумна.
Тиць та тиць- до Сонця-мами
Пролісковими руками…

Як прокинулися люди:
В цьому місті всюди (всюди!)
В голій сірості садів
Первоцвітів хор білів.

Сірувату сіру вату
Всі палили… В кожну хату
Сходив Березень, як тато
Міста Березнегувате.
А Весна під руку з ним
У кожненький сірий дім!
Що це? Січень се мете?
Це йому що, СМТ?!
Навіть Лютий знає свято:
Місто Березнегувате!-
І сміється в сиві вуса:
- Ось я, брате, розберуся!
Вже навколо березнево…
Березнегувате небо…

10 вересня 2011 року.

Малина зблідла. В сумнівах, півсні
Вона під сонну сутінь підібгала
Ще літнє сонце— світле покривало,
Що гріє кущ узимку й навесні.

Кущі гарячі рве і патьорить,
Морозить серпень чорною іскрою,
Що зветься сонцем літом і зимою,
А вереснем у ягодах дрижить.

Мій Вересню ! Не ріж грайливу віть,
З якої трунком лився літній спогад
Про сутінки, про сонце і про Бога,
Що створював усе це мимохідь . . .

Що для декого значить … стовп?
Для приїжджих – звичайна палиця.
Буревій його не розтовк,
І від часу старий не валиться.

Дітлахам – невідома річ,
Що стоїть між бетонних красенів.
Елегантний, і день, і ніч
Він тримає зорю над трасами …

А для діда навпроти цей
Стовп – остання краплина юності …
Ніжне небо його очей
Гріє стовп на вай-файній вулиці.

3 вересня 2015 року.

Я чекав, як і всі мого віку,
На міленіум, еру нову.
Невелику знаходив я втіху
У пласкому старому ставу,

У полях ковилово-пшеничних,
Де ховається серце моє,
У просторах і друзях найближчих.
Бачив я, що цей час настає …

Проминуло. Лишилися згадки
Про країну дитячих надій.
Та по ворогу вже не з рогатки
Вдарив я і одноліток мій

За полів золоті оті латки –
За країну дитячих надій.
21.08.2015 р.