Після закінчення XY з’їзду ТМУ в Одесі
була автобусна екскурсія… в «Українську
Венецію»… Мої враження і роздуми…

[youtube]https://youtu.be/DEpxa8JEbUw[/youtube]
Автобус мчить… Та не по бездоріжжю,
А трасою… з Одеси на Рені…
Але чомусь уїдла думка ріже –
В автобусі не затишно мені.
Не хочу бачити красоти Півдня?..
Так ті самі мені у очі йдуть…
Хоч у Одесі запустили півня,
У нас своя, невідворотна путь.

…Та ось і Вилкове. Тут старовіри
Вже знають певно слово «патріот»,
Бо в душах їх уже немає «міра»,
Нема й Кремлем обіцяних щедрот.
Та є, «на щастя», дула автоматів,
Що бережуть «прихоплене» добро –
Довкіл стоять... розкішні нові «хатки»,
Та «на замку» в них «слово-серебро»!

Все ж є церкви… І труд тут непосильний,
І дух священства, правди, простоти…
І люд привітний, вельми богомільний,
Хоч дещо дивний, Господи прости!
А в лоні річки широченні плеса –
То води з Альп несе святий Дунай…
І заздрить їм, напевно, вся Одеса,
Бо мудрий там народ, -мудріший най…

…А ми туристи, і цього нам досить,
Бо краєвиди пестять спраглий зір,
Бо старовірка рибу нам приносить
Й вино… з боліт, а не високих гір…
Сади заплав милують наше око,
І святістю приваблює Дунай,
Де українства дух витав високий –
Знай наших козаків, народе! Знай…

Та недарма стоїть град на Роз Вилці**,
Де у заплавах Див буяння – Роз!
Чи довго бути ще в чужій тарілці,
«Героями» служить не од, а проз?..
Та вже пора збиратися в дорогу –
Усе «хороше» має свій кінець…
Прихопимо з собою перемогу –
Приречена ж Вкраїна на… вінець?!

…Чекає вже автобус на дорозі,
Що кладена во ім‘я не чогось…
І виситься дорожній знак на розі,
Що вказує в долину Світлих Роз!

21.09.2017
_________
*Раніше опублікований вірш «Вилкове»
автором було випадково стерто, відновлено
по пам’яті та дещо доповнено, відтак подано
під новою назвою.
**Вилкове отримало свою назву через те, що
стоїть на "роз вилці" (тут гра слів) Очаківського
та Кілійського русел гирла Дунаю.

Я смертю лиш живу… Та не таю –
Щасливий я в моїй нещасній долі;
А хто боїться смерті і неволі –
Ввійди в огонь той, котрим я горю.
Мікельанджело.

Тече пісок, як вічність, поміж пальців –
пливуть хвилини нашого буття…
Ще на землі, а вже космічні п’яльці
волочать нас на край – до забуття.

Хоч нам принадно мить ту зупинити,
щоб побродити в звабах стромовин,
вбираючи красу… Та годі й снити –
безбожник ти чи вірний християнин!

Та все – так брижко, ламко… І відносить
життя по крихтах, мов драгва боліт,
безпечність днів. І знов приходить осінь
непогамовних й неповторних літ.

Мить осяйна... Ні з чим її не сплутать!
Чарівний світ – усе у ньому є…
Чи знайдемо відгадку його суті?..
Про все це тут колядництво моє.

Одно лиш знаєм: на землі ми – гости
вервечкою біжучих пражних днів…
Питання в тім, що впорав для погосту*,
яким вогнем…
для нього
ти згорів.

23.05. 2015
______
*Тут громада, спільнота.