Була неділя у людей,
Південне місто в спеці мліло,
Фонтанів срібло, сміх дітей,
До річки все, на пляж хотіло,
Яскраві плаття і легкі,
Нові, не вдівані ні разу...
Аж раптом - з димом, шкарубкі,
Страшні, великі чорні КрАЗи.
Народ здивований завмер,
Не бачив бо таких ніколи,
Колона іхала повз сквер,
Кафе-шантани, Сіті-моли,
Хтось замовляв собі обід:
Салат, холодне пиво, зрази...
А поруч рухались на схід
Військові, пильні, чорні КрАЗи
У лінькуватий ситий час
Шукають тіні городяни,
Спокійно п'ють холодний квас,
Пліткують та будують плани.
Містечка мирного життя,
Мишачій клопіт і образи...
А тут - немов із небуття,
Залізні, довгі чорні КрАЗи
Проспектом музика луна,
Немов розваги так доречні.
Немов далеко ця війна,
А тут - шансони безкінечні.
Немов загиблих юнаків,
Не поховали ми ні разу...
І докір з ревом двигунів
Несуть похмурі чорні КрАЗи
Із ними поруч зблід і згас
Весь пафос роверів паркетних.
Зелене світло по всяк час -
Для справжніх воїнів шляхетних.
До біса всіх бенкетарів,
Фальшиве золото і стрази -
На марші справжні трударі,
Брудні, прекрасні чорні КрАЗи.
Ніхто не знає що у них,
Куди і звідки йде колона,
Кермо в чиїх руках міцних,
Чи він з Полтави, чи з Херсона,
Що бачить він у світлі фар,
Які ведуть його накази...
І сунуть містом, наче мар
Ті потойбічні чорні КрАЗи.
Блакитно-жовтий прапорець
Гарячий вітер рве і сушить,
Найкращих тисяча сердець
За ним бодай у мріях рушить.
За містом зникне ешелон,
Та не забудеш їх одразу -
Прийдуть вночі в тривожний сон
Від крові чорні чорні КрАЗи.
Двигтить під колесом земля,
Та поки ворог пре зі сходу,
Палають села і поля -
Ідуть за будь-яку погоду
Старі, рихтовані, нові,
Через броди і перелази,
Рідненькі наші, бойові,
Непереможні чорні КрАЗи.

Мій собака не хоче зі мной говорити
Я до нього марную слова
Але варто за двері вийти
Він тихенько до когось шепоче, бува

Моя рибка мовчить за замуляним склом
І не дивиться в очі мені
Я для неї - безглузде рожеве тло
Що поволі пливе вдалині

Сто разів казав я коту "Не сци!" -
На слова котові начхать,
І провівши весь день на вулиці,
Він під вечір до дому приходить посцять.

А сьогодні вкусила скажена бджола,
Доконали - хай їм грець!
Отакі невеселі, панове, діла,
Вже урвався у мене терпець.

До комори іду, там валіза стара
З тихим каменем сірим, важким,
То беру я той камінь, як прийде пора,
І до ранку балакаю з ним.

Він мугика мені, головою хита,
Чи розкаже про щось кам'яне.
А за спиною мовчки стоїть санітар,
В нього стомлений погляд, обличчя сумне.

2016