Збірка казок «Тисяча і одна ніч» опирається на індійські, перські та грецькі джерела та культуру. На ті ж індійські джерела опирається санскритський текст, що відомий нам під назвою «Катхасаритсагара» ( «Океан розповідей» ), який в 11ст. уклав Самадева. «Тисяча і одна ніч», як і «Катхасаритсагара», є величезним океаном розповідей, у який читачі можуть зануритись з головою. Рух хвиль-оповідань переносить нас, як Сіндбада, до невідомих місць, і чим далі від дому, тим все чудеснішими стають ці місця. У самих розповідях море виступає агентом долі, що переносить кораблі, людей, чарівні закорковані пляшки і викидає їх на неочікувані береги: острів Вак Вак, де жінки ростуть на деревах, острів Магнітної гори, де головує статуя, що також служить талісманом. Хвилі – непередбачувані, вони є законодавцями людського щастя, що розбиваються в морі-долі.
Обширність та комплексність «Тисяча і одної ночі» зачаровує. В своїй повісті «Джин в солов’їному оці» Антонія Баєтт писала:
«Що найбільше захоплює в «Тисячі і одній ночі» - це її форма. Казка вплітається в казку, і нова розповідь виростає з середини казки, як жабенята зі спини суріманської піпи (таку метафору використовував Колрідж для своєї буйної уяви). Збірка схожа як на матрьошки (за формою наче схожі, а за зовнішнім виглядом та відтінках - різні), так і на лабіринт чи павутину, в яких хід або павутинка веде в різні напрямки. Вона одночасно безформна та впорядкована.»
Сюжетні лейтмотиви поєднуються і пере поєднуються: стара та бездітна пара, яка молила Бога про дитину, досягає здійснення своєї мрії; до купця, що сидить і веде свій бізнес, приходить жінка у чадрі і просить , щоб він йшов за нею; чоловік, якому сказали, що він може відкривати всі кімнати палацу, окрім одної; тринькання статку свого померлого батька ледачою молоддю; рибалка, що закидає сітку у воду і йому спочатку не везе; юнак, що таємно пробирається до халіфського гарему; зацікавлена група людей, кожен представник якої стверджує, що може розповісти ще більш захоплюючу історію, ніж ту, що вони щойно почули. Казки переповнені відгомонами з попередньої історії. Це щось схоже на повторні сни, в яких місцевість повністю однакова, але розвиток дії повністю непередбачуваний. Схема розповідей переплітається, змінює порядок, обрізується – в них відображається повний спектр можливостей розповіді.
Ах ці ж сурінамські піпи… Одна казка робить кістяк для іншої, яка в свою чергу включає в себе ще одну казку і т. д. і т. д. Ця рекурсивна художня техніка називається «mise en abyme» (досл. з фр. «поміщений в безодню»). Шагразада розповідає історії, намагаючись врятувати своє життя. Вона розказує казку про горбаня, а ця казка про горбаня містить в собі іншу розповідь про моряка, а моряк у свою чергу провадить власну казку, що є історією його братів. Така матрьошкова побудова у художньому творі має свій відгомін у реальному житті, де всі ми - розповіді, що містяться у нас. Головна історія може охоплювати як історії нашої сім’ї та друзів, так й історії власника газетного кіоску і листоноші. Тому те, що тобі розповідав листоноша про свого брата може бути історією брата, яку йому в свою чергу розповів один турист в Італії і т. д. Дивлячись на це у зворотному напрямку, кожен з нас втілює в собі життєву історію, а наші розповіді вплітаються у всеохоплюючу головну розповідь людей, яких ми знаємо – так само, як нічого не підозрюючи, ми можемо появлятися у снах знайомих нам людей.
Шагразада розповідає казки для того, щоб відстрочити свою смерть. Але смерть – «руйнівник насолоди» є беззастережним і відвертим обмеженням всіх історій, що вона розповідає, адже ж в будь-якому випадку, незалежно чи принц одружиться з принцесою, чи бідний рибалка отримає свою нагороду від халіфа, всі історії закінчаться трагічно, адже вони велись до неминучого завершення. Ангел смерті, головний герой декількох казок, є незмінно непохитний. Дервіші, з якими Шагразада пов’язує історії їхніх пригод, є нічим іншим ніж казками, що вони їх розповідають про себе. Таке ж саме бачимо як і в казках про Синдбада, так і в казці про горбаня, де люди тягнуть труп горбання з місця на місце, щоб врятувати себе від страти за його вбивство, а потім розповідають історії своїх дивних пригод. В нашому житті, як і в художній літературі, ми є історіями, що розповідаємо про себе. І ці казки ми розповідаємо задля того, щоб відстрочити прихід «руйнівника насолод».
Казки, які Шагразада розказує для того, щоб затримати страту, розповідаються вночі і раптово перериваються з приходом сутінок. Казки найкраще розповідати вночі. Адже слухати історії в арабському суспільстві вважалося менш гріховно після того, як денні справи були зроблені. Казки були відомі як asmar «справи вечора» або «казки, що розказують в ночі задля розваги». Історії, що розповідалися вночі, часто відображали пригоди, що відбулися вночі: халіф Гарун Ар-Рашид змінює зовнішній вигляд і бродить вулицями Багдаду вночі; співучі дівчата розважають халіфських придверників вночі; таємне побачення коханців відбувається вночі; в цей час відбуваються також і пограбування, тому злодії були відомі як sahib al-layl, або ж «володарі ночі».
У темряві легше загубитись в цьому мурашнику вулиць Багдаду чи Каїру і натрапити на провулок, де ще ніколи не ступала нога людини та знайти там будинок з увімкненим світлом, де ось-ось має трапитись щось дивне. З приходом темряви мобілізуються й джини.
Ніч приховує багато таємниць. Sirr – арабське слово на позначення «таємниці» або «секрету», воно є також одним із тих численних арабських слів, що містить в собі протилежне значення. Отже, sir також означає «робити явним». Багато казок розпочинаються дивно, а закінчуються вони тільки тоді, коли ця ексцентричність усувається і правда стає явною. Однієї ночі переодягнений халіф Гарун виходить на вулицю і наймає човен до річки Тигр. Згодом до нього підпливає освітлена смолоскипами баржа. На ній Гарун бачить чоловіка, зведеного на престол і одягненого як халіф, а біля нього слуг і придверників в одязі халіфського двору. Або казка, в якій, знову ж таки , Гарун перевдягнутий виходить на вулицю і подорожує до річки Тигр, де зустрічається з рибалкою, який саме витягає величезну коробку з води. В коробці тіло з понівеченою жінкою. Гарун наказує своєму візиру розвкрити злочин протягом трьох днів, в іншому випадку на нього чекає смерть… Навіть більш незвичною є пригода Джудара , який колись рибалив на озері Кварум. Одного разу до нього підійшов Марокканець і попросив зв’язати йому руки і кинути в озеро. Якщо марокканець потоне, Джудар має піти до одного єврея і віддати йому мула і сакву марокканця. За це він отримає 100 динарів... «Ці таємниці варта того, щоб їх записати голками у куточках очей» (цитата з українського перекладу «Тисяча й одної ночі» Валерія Рибалкіна). Для деяких читачів таке відчуття глибокої таємниці у казках «Тисяча й одної ночі» можуть викликати згадку схожої атмосфери у містифікаційних вступах до творів Конан Дойла або Честертона.
Або ж розглянемо випадок з різнобарвною рибою, яку впіймав бідний рибалка. Він пропонує цю рибу еміру, за що отримує пристойну винагороду. Потім цю рибу відносять на кухню, чистять і кладуть на підвішену над вогнем сковороду з олією. Як тільки вже підрум’янену з одного боку рибу перевертають, стіна кухні розсувається і в кімнату входить молода, напрочуд гарна жінка з підведеними сурмою очима. Вона торкається паличкою сковороду і промовляє : «Рибини, рибини , чи дотримуєтесь ви присяги?» Кухарка мліє, а підсмажені рибини підводять голови із сковороди і відповідають : « Ми завжди будемо з тобою, якщо ти хочеш бути з нами, а якщо нас покинеш ти, то ми відплатимо тим самим» (цитата з українського перекладу «Тисяча й одної ночі» Валерія Рибалкіна). Що ж все це може означати? На це немає відповіді. Деякі таємниці «Тисячі й одної ночі» неосяжні.
Таємниця зачинених дверей є особливо важливою. В межах «Тисяча й одної ночі» є багато замкнених дверей, в які не слід входити. Як приклад наводжу наступну історію. Після того як дервіша вигнанали з палацу десятьох однооких чоловіків, він слідуючи їхнім вказівкам приходить до палацу, де живе 40 круглолицих амурних молодих дівчат. Після року в палаці, його будить крик однієї з дівчат. Вони кажуть йому, що їх не буде 40 днів, бо вони мусять піти по справах. Він може вільно слугуватися палацом і входити в будь-яку кімнату окрім сорокової. А тоді жінки поскакали на конях. Що тепер? Одні читачі не хочуть, щоб дервіш увійшов у цю останню кімнату, адже там без сумніву знаходиться щось страшне і небезпечне; інші хочуть, щоб він надалі гаяв час з круглолицими жінками. Але є ще такі читачі, що хочуть, щоб дервіш все-таки увійшов у цю заборонену кімнату, адже ж читач, як і дервіш, переповнений цікавістю і бажає дізнатися, що там. Більш того, якщо дервіш не переступить цей заборонений поріг, тоді вже не буде продовження історії. Дилема дервіша така ж, як і в Пітера Кролика, чия матір каже : « Роби що хочеш, лиш не йди до саду містера Мак Джреджорна». Читач одночасно хоче і не хоче, щоб кролик йшов до того саду. Тут закладена страшенна напруга.
У цій казці, на сороковий день, дервіш, який вже не може більше себе стримувати, входить у сорокову кімнату і знаходить там загнузданого нав’юченого коня. Він сідає на коня і пришпорює його. Чарівний кінь летить над дахами інших палаців, а коли дервіш злазить з нього, кінь вдаряє його хвостом і вибирає йому праве око. Дервіш помічає, що він повернувся до палацу десятьох однооких чоловіків. Його історія є застереженням від цікавості. Оповідач дразнить аудиторію, говорячи їм : «Обережно. Вам не слід слухати мої історії» Також, можливо, заборона « роби що-небудь окрім цього» слугує, так би мовити, затримкою , уповільнюючи потік сюжету.
Вона затримує розповідь на деякий час, але коли потік розповіді пробивається знову, він робить це з подвійною силою.
Казки «Тисячі й одної ночі» наповнені сексом. ЇЇ герої просто чахнуть: відчувають запаморочення від надлишку бажання. Вони чахнуть від кохання. Вони імпровізують і пишуть вірші, що прославляють їхню меланхолійну пристрасть. Почуття таким чином підсилюються. Ті, хто слухає поему чи музику в акомпануванні лютні просто зобов’язані порвати на собі одяг в екстазі; гарний жарт змушує халіфа корчитися від сміху. Казки наповнені змаганнями з красномовства, де чоловіки і жінки дискутують перед халіфом чи джином та беруть участь у риторичних переконаннях щодо правил поведінки і набожності. Заздрість є одним з найбільших пристрастей, що підтримує сюжет казок, і око заздрості вишукує гарну дитину чи ключ до багатства. Оповідачі мають безжальне жартівливе ставлення до каліцтв та нещастя. Вулиці Каїру, Багдаду та Дамаску кишать одноокими, однорукими чоловіками та горбанями, і кожна з каліцтв чи вад має свою власну історію. Люди жадають правосуддя, навіть якщо це правосуддя безцеремонне та деспотичне. Коли вони розповідають свою історію і жаліються перед халіфом, вони не знають, що станеться далі, чи вони отримують мішок золота, чи будуть страчені. Незважаючи на те, що релігійність рідко коли є темою казок, звернення до Бога – « В ім’я Господа», «Хвала Богу», « Я шукаю притулку у Бога», «Від Бога ми походимо і до Нього повернемося» - для мусульман на вулицях те ж саме, що й дихання. Однак, це фатум, а не Бог, що керує їхніми долями.
Є безліч казок про багато одягнених чуттєвих принців та принцес, що полюють, святкують, займаються музикою – вони створені саме для того, щоб пробуджувати заздрість. Не слід ігнорувати факту, що в « Тисячі й одній ночі» є й містичне бачення світу, яке закликає аудиторію до каяття. Є багато казок про доброчесні діла, які були досягнуті хитрістю, а також багато казок про божественну прихильність. В одній довгій історії, що є сама по собі малою енциклопедією, рабиня Таввадуд читає лекцію перед аудиторією на тему Корану, переказів про Пророка, ісламського права та інших чисто навчальних матеріалів. У казці про Буллуквія, нам представлена фантастична структура арабської космології: космічні гори , Оаф, на краю світу; архангели керують процесом зміни дня і ночі, землетрусами, голодом і процвітанням; ангел, що несе на собі сім світів, і який стоїть на бику, а бик на рибі, яка плаває в безкінечному морі.
Хоча в арабському тексті з якого був зроблений цей переклад його нема, але манускрипт, з якого зробив свій переклад Антоні Галанд, починається зверненням до читача. Перша частина його така:
«Хвала Богові, Милосердному Королю, творцю світу і людини, що підняв небеса без стовпів і розстелив землю як місце відпочинку, створив гори для опори і заставив воду текти з твердої скелі, знищив самудян, плем’я Ад та Фараона з просторів свого володіння…»
Самудяни – назва язичників, які проживали в Північно-західній Аравії і заперечували заклик Аллахового пророка Саліха покаятись і піти на шлях монотеїзму; згодом вони загинули під час землетрусу. Ад – давнє і гордовите плем’я, що жило між пісків дюн. Їхня доля докладно викладена а «Арабських ночах» у казці про Ірам, «Місто Колон». Їхній правитель, Шаддад ібн Ад, наказав побудувати місто, що мало б бути імітацією раю. Його будівництво зайняло триста років, але як тільки воно закінчилось, Бог знищив його сильним вітром, « Крик Люті». Століття по тому, один чоловік на ймення Абд Аллах ібн Абі Кіллаба наткнувся на його руїни. Фараон згадується в Біблії та Корані як правитель, що не приймав Мойсеєву місію, і тому був покараний разом зі своїми людьми. Читач мав засвоїти наступний урок з таких казок: сила і гнів – швидкоплинні ; всі речі гинуть перед обличчям Бога.
Оповідачі «Тисяча і одної ночі» і їхня публіка жили неподалік цих руїн. Казки розповідалися у сутінках таких міст як Пальмір, Петра, Ахмім, Луксор і Гіза. В історії про аль-Муамуна і Піраміди Єгипту, абасидський халіф наказав робітникам пробратися в піраміду, але після важких довгих розкопок він знаходить там схованку грошей, що дорівнювала сумі розходів. В історії про місто Брас, омеядський халіф Абд аль-Малік укомплектовує експедицію в Північну Африку, щоб знайти закорковані вази, в яких, вважали, були джини, що їх ув’язнив Соломон декілька століть тому. Експедиція, під головуванням еміра Муси, вирушає в пустелю, але збивається на маніці і проходить рік перш ніж вони увіходять у древнє місто Александрія, і потім, після декількох дивних зустрічей вони все-таки прибувають у місто Брас. Продекламувавши вірші з Корану, команда Муси заходить в місто, де дізнається , що воно населене лише мертвими. В центрі лабіринту, що є королівським палацом, вони знаходять замурований труп королеви, чия обманлива подоба життя надавалася за допомогою ртуті в її очних яблуках. Колись це було містом Куша, сина Шаддада ібн Ада, але навіть його багатство не змогло врятувати місто від долі, що призначив йому Аллах. Дивіться і вчіться. В середині міста експедиція знаходить золоту табличку з таким текстом: «Де тепер імператори Китаю, володарі могутності й сили?Де Ад, син Шаддада, і побудовані ним будинки?Де Німрод, могучий тиран?» Вони мертві, а руїни їхнього житла служить живим вказівкою до покаяння.
На більш земному рівні, казки «Тисячі і одної ночі» несуть попередження проти ошуканців, шарлатанів, обманщиків та перелюбників. Вони вчать нас як визначати обман, як поводитись з незваними гостями, як уникати вивертів жінок. Хитрість жінок не складає меншість феноменів «Тисячі й одної ночі», багато казок, де поверхнево наявний секс, розповідають більшою мірою про хитрість та торжество хитрості. Вступ Галланського рукопису такий: «Ця книга, що її я назвав «Тисяча й одна ніч» кишить блискучими життєписами, що навчають читача визначати шахрайство і захищати себе від нього» Важливість того, щоб не бути обманутим глибоко закарбувалася в головах власників крамниць Каїру та Дамаску і частих відвідувачів кафе, адже саме вони були найголовнішою аудиторією «Тисяча й одної ночі».
Давайте повернемося до купця, який веде свій бізнес, коли раптом до нього підходить жінка в чадрі і закликає йти разом з нею. Він є чоловіком, який чекає, щоб з ним щось трапилось. «Арабські ночі» треба розуміти як колективне сновидіння торгівельного люду у великих містах арабського світу. З бічних коротких записів на манускриптах « Тисяча й одної ночі» стало відомо, що більшість з позичальників та читачів були крамарі та інші люди, що були пов’язані з торгівлею в великих містах – Алеппо, Багдад, Басра, Каїр та Дамаск. І не дивно, що в цих казках було стільки ж купців та синів купців як, до прикладу, халіфів та принцес. Гроші, борг, позичка відігравали в цих казках набагато більшу роль, ніж це було в європейських казках. Багато історій звеличували підприємницькі та інноваційні якості мусульман. І не зважаючи на те враження, що дане нам Голлівудом, Сіндбад не був моряком. Він був купцем. Інколи казки заглиблюються в деталі фінансових операцій. В «Тисячі й одній ночі» є , приміром, розповідь християнина, в якій до купця-маклера , що веде свій бізнес в Каїрі підходить небаченої краси молодик і пропонує йому бракераж на велику кількість кунжуту по ціні 100 дирхемів за 1 ардаб (197,7 літрів). Але купець перш ніж рушити до воріт перемоги, у Хан аль-Джавалі (готель-склад для купців) і забрати кунжут у молодика, обходить купців і сторговує кунжут; кожен ардеб якого приносить йому 120 диргемів зиску. У молодика виявилося 50 ардебів кунжуту. Купець, як посередник, отримує ще 10 диргемів за кожен ардеб. Фінансова операція є рамкою для розповідей молодика про свої любовні перипетії, фінансову нестабільність та каліцтво.
Деякі казки показують захоплення купців товаром. Згадаймо носія у Багдаді, якого наймає чорноока жінка, щоб наповнити кошик речами, які вона хоче придбати: спочатку пляшка оливкового кольору з профільтрованим вином, потім в інших крамницях «вона купує сирійських яблук, турецької айви, жасмину з Халеба, дамських лілій, огірків з-над Нілу, персиків оманських, цитрин єгипетських та помаранч султанських, запашного мирту й тамариску, рум’янок, анемон і фіалок, квітів граната, пахучої шипшини й духмяної черемшини» (цитата з українського перекладу «Тисяча й одної ночі» Валерія Рибалкіна). Список товарів продовжується в м’ясника, бакалійника, продавця цукерок і парфумера. Або ж згадаймо крамницю, що купує Ала-ад-дін Абу-ш-Шамат «вона омебльована килимами й диванними подушками, там було безліч товарів: парусів, рангоутне дерево, канати, сундуки, а також мішки, що були наповнені хлібом, ракушками, стременами , сокирами, ножами, ножицями і всякими іншими речами, адже попередній власник продавав користовані речі» (цитата з українського перекладу «Тисяча й одної ночі» Валерія Рибалкіна). Поміж пізніших оповідачів, можливо тільки Герберт Уеллс, син крамаря, приділяв таку увагу до малих крамарів у художньому творі. Уеллс, як і анонімні оповідачі «Тисячі й одної ночі», звеличував побут купців, які хотіли чогось більшого аніж просто вести свій бізнес і мріяли про життя без щоденної рутини.
Казки «Тисячі й одної ночі» були складені і зібрані для розваги жителів міст. Міста були звичним місцем для цих казок. Їх вулиці були вузькими, а вищі поверхи мали консольні огороджені балкони. Машарабія дозволяла мешканцям споглядати вулицю без ризику бути помічиним. Вузькі щільні проходи часто закінчувалися глухим кутом. Частини міста, що містили harat, безпечні квартали, зачинялися на ніч. Вдень, вулиці були наповнені людьми. Крамарі зазвичай сиділи на mastabas (камінних платформах перед крамницею). Мечеть була чимось більшим ніж просто місцем для молитви; це місце, де люди провадили свої справи, і де спали подорожуючі, які не мали де переночувати ( як той чоловік, що розбагатів через свій сон). Хаммам, громадська баня, знаходилася зазвичай неподалік мечеті. Подорожуючі купці зупинялися в каравайсараях чи готелях-складах, де їхні товари зберігалися в підвалах, а самі вони жили на вищих поверхах будівлі. Процвітаючі домашні господарства мали суворі зовнішні фасади для того, щоб приставити у хибному світлі багатство і прикраси, що їх можна було знайти всередині. Найзаможніші житла зазвичай будували у внутрішніх дворах з вітальнею на першому поверсі. Бідні жили в багатоквартирних будинках, халупах чи в ямах у землі.
Дуже рідко пригоди «Тисячі й одної ночі» відбувалися поза межами міста. Розповідачів історій майже не цікавило життя селян (fellahin) . Окрім стін міста, розповідачі переносять дію на пустирища та пустелю, що населені мисливцями, лісорубами, бандитами та гулями. Оповідачі та слухачі рідко подорожували за межі міста. Можливість відвідати палац взагалі була рідкістю, а про гарем навіть мова не йде. З впевненістю можна сказати, що вони ніколи не були в Долині Діамантів чи на острові Вак Вак з його деревами, що родили людьми-фруктами. Пустирищі, так як і віддалені острови були місцями неймовірних пригод – місцями про які міські жителі та міські низи могли тільки мріяти.
В повісті «Джин у солов’їному оці» героїня (вона є розповідачем)
часто казала в своїх лекціях, що потреба людини розповідати казки про неіснуючі речі своїм походженням, найімовірніше, забов* язана снам і що людська пам'ять має деякі схожості зі снами; пам'ять перебудовує, робить зрозумілішим просту розповідь про подію, певна річ не тільки згадуючи її.
В решті-решт схожість на сон робить « Тисячу й одну ніч» заворожуючою. Сон, як Шехиризада, може продовжувати своє існування стільки, скільки він може розповідати свою історію. Як тільки події перестають відбуватися у сні, сон мусить закінчитися.