Дитина забігла в батьківську кімнату:
Мама тихо лежить, а тата нема.
Вона запитала звично - де тато?
Мовчанка.
Вона запитала знову - де тато?
Зітхнула, і сумно сама сказала - війна.
Для мами те слово - неначе пекельна мука...
Та жінка, якби могла, то усе віддала,
Щоб із коханим колись дочекатись внуків.
З коханим...
Весілля доньки і хрестини внуків..
Та він лежить у землі, а над ним - війна.
Скільки полягло їх, мужніх татів
В грі кривавій сильних цього світу?
Скільки сліз проллють за тих солдатів
Рідні?
Тому, хто на плечах мав катати
На могилу покладе дитина квіти.
Можна ще багато написати.
Та для того, щоб цей світ змінити,
Нам, дорослим, слід запам'ятати
Істину:
Батьків не мають хоронити діти,
Бо їм потрібні тати, не солдати.

07.10.2016