Вітер липам заплете зелені коси,
Проспіває невигадливий мотив,
Вернемось сюди в якусь із сотень осінь,
Вернемось сюди в сезон холодних злив.

Небо ліпить Єв ще із сузір'їв ребер,
Та усе скінчиться, літо все ж мине.
Схочу заховатись якось я від тебе,
Якось ти забудеш, де знайти мене.

У чиїмсь житті настане просто осінь.
В нашім - це сезон прощальних надто злив.
Розплітатиму я липам жовті коси,
Ти ж, мабуть, сумний співатимеш мотив.

2018

Бути хочемо собою,
Про чужі забути ролі,
Йти живими з поля бою,
Опиратись власній долі.

Щоб усі мости палали,
Вороги усі й образи,
А десь там за перевалом
Ніч усіх ховає разом.

Хочемо пройти світами,
Всі дізнатись таємниці,
Хай тремтять зірки між нами,
Бо Земля для нас - в'язниця.

Та щоб вирватись за грати,
Не ділили, щоб на касти,
Треба не лише літати,
А хоча би раз упасти.

14.10.2015.

Пульсує, тремтить на долонях грімниця,
На кінчиках пальців заряд електричний,
Димиться волосся, кидає у жар,
Це вибух, пожежа у власних думках.

Вже іскри в зіницях і плавиться срібло,
Киплять, червоніють у жилах струмки
Хоч голос зникає, німію повільно,
Уперто веду діалог із собою.

Мільйони галактик в моїй голові,
Як плями-волошки на шкірі плечей.
Доводилось брати у руки себе,
Бо серце підступне хотіло згоріти.

Його вгамувати потрібно мені,
Я більше ніж жмуток скуйовджених нервів,
Не зникну під шквалом кислотних дощів:
Сміливість ввели мені внутрішньовенно.

18.12.2015.

Вона засушувала спогади,
І серед книг ховала їх скелети,
Планети зігрівала поглядом,
Робила із зів'ялих мрій букети.

Тече по венах міцна кава
І на щоках у неї квітне літо,
Долонями озера цілувала,
Могла у вирій з вітром полетіти.

В думках живуть у неї дикі коні,
А Гамаюн співає їй пісні,
І сняться їй дороги невідомі,
Там б'ються з вітряками лицарі сумні.

Світанки п'є щоб бути молодою,
І компасів у неї геть нема,
Бо тих, хто сам собі віщує долю,
Ніколи не уб'є зима.

29.06.2016

З вітром я танцюю п'янко
На вершині небосягу,
Світу байдуже до мене,
Берегині сплять, мабуть...

Зорі квітнуть на зап'ясті,
Я комети чую шепіт,
Метеорів диких співи,
Як сонети для Венери.

Мов отой бузок туманність,
Там сріблиться наді мною.
Мовчазна зомліла зірка
Тамувати тугу буде.

Берегині, спіть спокійно,
Світе,світе, схаменися.
На вершині небрсягу
Я злетіти хочу вниз.

11.05.2015

Прикривши півлиця долонею,
Ти дивишся на світ лише усмішкою,
Єхидною та милою водночас.
Лише Джоконда зрозуміє тебе.

Твоє волосся кольору світанку
Чомусь приваблює рудих драконів,
Чи, може, твій характер, гострий чилі?
Не божевільна ти, а вільна!

Для фей у світі надто мало місця.
Зв’язавши крила з бабиного літа
І прихопивши всю поезію,
Ти залишила цю планету нам.

І знаєш, зовсім, зовсім не важливо
Якого твої очі кольору,
Бо серце олов'яного солдатика
Чомусь так схоже на твоє.

25.01.2016.

Я бачила, як помирають світанки
У кронах дерев заблукавши спросоння
І вранішні тіні, лукаві вакханки
Ховають їх душі у своїх долонях.

Затужать за ними закохані птахи,
Потужать й забудуть, кохання не вічне
І тільки заплакана, сонна невдаха
Напише для них неримовані вірші.

І житиме в книгах палаючий ранок,
Як спалах, як спогад украдений в неба,
А серцю самотньому душно і хмарно.
І чом же ховатися в римах ганебно?

Мені незбагненна у світі є тайна:
Чи варто нам жити, життя як обманка,
А в смерть я не вірю, це надто банально...
Та знову вмирають журливо світанки.

20.09.2016.