До зірок
Буває вічності замало,
щоб все, до краплі, почуття
роздать, і легше б стало,
на мить гіркого каяття.
У підсвідомості реалій
блаженні мрії, мов птахи,
та світ жорстокий і зухвалий,
знов закриває всі шляхи.
Щось ніби рветься і паде,
десь там в душі окраєць серця.
Шукаю виходу - нема ніде,
лише в очах від сліз озерця.
Мій знову крик тривожить тишу,
і вир сполоханих думок
тікає в небо, вище й вище,
крізь терни до зірок...
Мельничук Орися
2015
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --