Поглибшали рани, гомін затих
Час пролетів, залишив печаль
Гудить тишина голосніше за крик
Гострішою стала невидима сталь

Вічний абсурд довів до знемоги
Мить на краю, проблеск, далі вершина
Два різні краї однієї дороги
Як забрести, віднайдти, де середина?
Птахом зникати за обрій без допомоги

Як спрага замучило, безглуздо питаю
Грішу?
Не можу змиритись, не відпускаю
Стерплю.

Копаюсь у спогадах, блукаю в думках
Хвилюють тільки обривки, моменти
Захоплення, біль, замаскований страх
Пазл пустує відсутні усі елементи

Здається я не можу побороти страх
І відпустити гнів, що розум полонив
У дзеркалі сльозу побачити в очах
Яку в неволі масок вміло заточив

Порвати нитку із клубка брехні
Заплутаний потік назавжди припинити
Знайти, на дотик, сяйво в темноті
Любов’ю вічною недугу залічити

І що ж таке любов, у чому її суть?
Вмістилище єдиної душі у серці?
Великий дар, можливо самосуд?
Чи тільки нота в Божому оркестрі?

Зберігши образ, в маревах і снах
Як відголосок чистого натхнення
Моя недуга, панацея, мій свободи птах
Не погуби, а стань дорогою спасення

Загублений, окутав вир перипетій,
Кругом бушує буревій
Серед стихій
Ти лиш всі спогади й думки мої розвій
Перегорни, зміни, зітри, розбий
Лише не стій, лише не стій…
14.02.2017