Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександр Сушко (1969)

  Рецензії поезії
  нема

  Рецензії на вірші
  нема

 Рецензія авторської аналітики
  нема







Рецензії

  1. Рецензія на вірш Ярослава Чорногуза
    Розлив туман волосся хвилі світлі
    На плечі ночі в далі осяйні.
    Очей смарагди ніжністю заквітли,
    Озера чар всміхалися мені.

    Плато чола – неначе полонина,
    Кущами затемніли дуги брів.
    Увігнута гора. Її вершина –
    Була , мов кирпа носика, вгорі.

    А попід нею – цілий гай калини –
    Рубінами розтулені вуста.
    У ямках вушок – наче дві перлини -
    Нарцисів консистенція густа.

    Я занімів од щастя… Що це? Де я?
    Невже то дивишся на мене ти?!
    Кохане личенько понад землею
    Так вабило промінням золотим…

    9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)

    Є твори, які інколи вганяють у ступор. На перший погляд все гаразд. Але якщо починаєш уважно вчитуватися в деталі - враження кардинально міняється. Особливо неприємно, якщо колеги залишають схвальні коментарі на відверто слабку роботу. Переконаний - цей твір саме такий. Аби не бути голослівним та не виглядати безпідставним критиканом - давайте розглянемо цей твір детальніше.

    “Розлив туман волосся хвилі світлі” -
    важко звучить рядок, забагато сонорних: РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ
    На плечі ночі в далі осяйні.
    і знов: ЧІ, ЧІ, НЛНЛН
    Очей смарагди ніжністю заквітли,
    Озера чар всміхалися мені.
    Хто всміхався? ОзЕра? А що таке ЧАР? Просто зайве слово, щоб дотриматися розміру?

    Чи це озера ЧАРІВ? Так де ділося закінчення? А-а-а, не вміщалося в рядок, зайвий склад!
    Цікава техніка: не влазить слово в рядок - обріж його, як тобі заманеться... Невибагливий читач схаває, не буде ж він шукати в словнику, що не існує такої форми - кого? чого? - чар.


    “Плато чола – неначе полонина” - знов купа сонорних: ЛЛННЛНН - язик прилипає до зубів(окрім того, плато - горизонтальна поверхня. Отже, об“єкт опису лежить на спині.
    Кущами затемніли дуги брів.
    Увігнута гора. Її вершина –
    Дуже примітивна рима: вершина-полонина.
    Була, мов кирпа носика, вгорі. - який дикий опис обличчя, наче якогось велетня,

    І дуже "логічно": вершина була - подумати тільки - вгорі! А де б вона ще могла бути? Внизу? Це як "спускатися сходами вниз". І ще одне: гора — увігнута. Отже є якась заглибина. А з тієї заглибини стирчить ніс? Якби випуклою була — ще таке може бути. Але ж увігнута!!!
    Окрім того маємо два прямі порівняння в одній строфі, коли їх узагалі треба уникати.

    “А попід нею – цілий гай калини –
    Рубінами розтулені вуста.
    Ніби у вуста напхали рубінів - і тому вони розтулені тими рубінами. Ніяк інакше такий граматичний зв'язок зрозуміти не можна.
    У ямках вушок – наче дві перлини - ще одне пряме порівняння. До того ж рима слабка: калини-перлини.
    Нарцисів консистенція густа.
    Що за нарциси у вухах? Кульчики? А при чому тут консистенція? Ідеться про запах? Нарцисів може бути гущавина чи щось таке, але не консистенція.

    Я занімів од щастя… Що це? Де я? Зайвий повтор Я
    Невже то дивишся на мене ти?! іще раз повтор різновиду займенника я - мене.
    Кохане личенько понад землею
    Личенько - пестлива форма, використана тут тільки для кількості складів.
    І взагалі - яке личенько, коли масштаби - епічні: озера, плато, гора?
    Так вабило промінням золотим…

    Враження таке, що герой лежить долі, а на нього зверху дивиться якась страшна велетка. І в нього від жаху потьмарився розум і язик заплітається. Забув і значення слів, і призначення їх..
    Сподіваюся, що мої дружні зауваження допоможуть знаному Майстрові Слова виправити помилки і в подальшому їх не повторювати.
    Парнусем лехайм.

    10.01.2020 р.



    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --