Не триматиму телефон в руках холодних,
Не дзвонитиму тобі щоночі,
Не любитиму тебе ніколи більше...
Я так багато зарікалась,
І щоразу до минулого поверталась.
Мріяла я зовсім не про казку,
А про кохання щире.
Я мріяла про Львів і каву.
Лиш кава виявилась гіркою,
А Львів холодний взимку.

Він прийде!
Всі вони приходять!
В нічних снах,
З крові та плоті.
***
Тотально зламана ти
Лежиш на підлозі ,
Серед темної ночі
Лиш серце тріпоче.
***
І ось диво;
Він прийшов несправедливий,
Та такий справжній,
Ти така чутлива.
***
Ти любиш?
Чи може любила?
Та так і не відпустила,
Бо ти так сильно хотіла з ним життя розділити.
***
Ти так гірко плакала,
І палко щоночі молилась.
Наразі серце просто зломилось,
і ти в чарівну і не підкорену красуню перетворилась.
***
Він кохає тебе,
Так палко бажає тебе.
Лиш ти стала як айсберга вершина.
А він більше не твоя половина.

Свою любов я поховала,
Сама ж від світу заховалась.
Не соромлюсь я нікого...
Ну просто,
А для чого?
Хоч мене лише половина,
Та душа залишилась;
Всередині недопалком животить.
Вогонь і крига непоєднанні...
Ти був вогнем ,
Моїм вогнем.
І мало не стопив мене.
Лиш серце стократ сильніше змерзло,
Недопалок скоро згасне,
І стане зовсім сіро.

Очі сповнені болю і крові.
Ноги ніби не мої.
Знаєш ,рік пройшов.
А відчуття ніби ти вперше прийшов, перед очима якось випадково пройшов.
А я просто взяла і закохалась,
Хоча сама такого не чекала...
Він мариться мені ночами, як жаль що він герой не мого роману.

Я в'яну без нього,
Я дуже по ньому сумую.
Знаєш,як мені жаль,
Що не можемо склеїти дві половини.
Я до без тями сумую по ньому.
Небесного кольору очі,
В яких я тонула мов в хмарах.
Він став моїм храмом.
Стала б молитись до нього.
В ногах у нього б стояла.
Пестила б як дитину.
Молила я Бога про диво.
Та пішов він давно,
По собі залишив руїну.

Очі сповнені болю і крові.
Ноги ніби не мої.
Знаєш ,рік пройшов.
А відчуття ніби ти вперше прийшов, перед очима якось випадково пройшов.
А я просто взяла і закохалась,
Хоча сама такого не чекала...
Він мариться мені ночами, як жаль що він герой не мого роману.
2016

Я в'яну без нього,
Я дуже по ньому сумую.
Знаєш,як мені жаль,
Що не можемо склеїти дві половини.
Я до без тями сумую по ньому.
Небесного кольору очі,
В яких я тонула мов в хмарах.
Він став моїм храмом.
Стала б молитись до нього.
В ногах у нього б стояла.
Пестила б як дитину.
Молила я Бога про диво.
Та пішов він давно,
По собі залишив руїну.
2016

В хаті скрипка грає
В горах вітер свище
Плаче молода дівчина
Бо не може вийти,
Мати не пускає
А там молодий бурлака на сопілці грає,
Заміж її кличе.
А вона Калина,
Та така вродлива,
А така пихата...
Бо вона принцеса
Із сім'ї знатної,
А він простий хлопака,
То куди за нього?
У нього ні колу, ні двору, ні коня сідого.
Та любив сердечний її нетямуще.
Довго бігав принижався,
Та згоря втопився.
Вона ж безсердечна і сльози не пролила.
Та через тиждень
Свадьбу з іншим згатила

Не вбий мене мамо!
Не знищ мою долю!
Не згинь у полоні...
У полоні надії й печалі.
Я твоя донька,
А ти моя мати.
Ти завжди надію будеш плекати,
На світле майбутнє,
На великії лаври...
Ти кохана, єдина,
В Бога щастя для мене просила.
І на мить очей не стулила ,
Коли бува я маленька хворіла.
Ховала очі вологі,
І болем стомлену душу.
Коли дихати важко,
Коли ставало задушно.
Ти стикала докупи долоні,
Просила сили у Бога.