Ось-ось світанок, а ти, дураче, спиш...

Твої досвітні всі світлинки,
довжиною до нестями,
дивись не розбудися, а то розсиплеться і доля і гульба.

І що тоді?!
Забудеш
про вірші на весь вік свій,
і...

Замучишся дожити до весни, та й підеш, послушником у монастир.

А може, ось!

Поїдеш за мис Горн,
дожовувати
полову і твого життя в нудьзі.

Як я.

Творець твій.
2023р.

Гілочкою з малинкою яскраво-червоною до губ твоїх.
Дражню...

Ти перехопила руку, а я...

Впиваюся в тебе!
Весь!!!
І....

А потім, дурень, помічаю, як ти вихоплюєш малинки з гілки та, прикривши очі, з маною.

Зубами їх, зубами!

2023р.

Нам
…мерзлякувато і хистко з тобою, перлинко моя,
хотілося весен, а сталась калічена осінь,
обривки надій, літо бабине…

Після…
Що після?!
…Ковзання по крихкому диву
і…
по воді…

Та, іноді…

боязно,
промінь на небі,
блукаю -
чому
за надією щастя…

…І хистко, так хистко.

Хотілося весен і сонця…

Та…

Боязко –
промінь на небі,
чекаю -
чому…

Хоч, чогось у осліплій душі

2018

Ніжніше живого - з туману молочного – краплі…
Нібито пальці твої по щоках.
Від життя, що неначе приспало мене, опритомнів,
тремчу…

Це ти?!

Ніжніше ніжного пальці…

Здається мені,
що ти поруч,
… що дихаєш ,
в клубах туману…

Молозива сік роз'їдає очі, то я…

Олюднюю все навкруги,
щоб…

Сльози твої по щоках.

А дівоча, та вічно в сльозах, утирається ніжно косою..
Прямоока!
У небо з надією дивиться...
Зиче охання!
Теплого, теплого, ще й і навік розділеного, сяйний ікар наш, з тобою...
Та іще щоб...
До смерті з тобою, душею ...наш.
Щоби
...навік невтоленно, хоча б із віршами.
І тільки, назавше, та ще й без звороту...
З тобою!
З тобою!
З тобою!!!

Над останньою,над паперовою книгою віршів своїх...
Погляд ковзає, ковзає, і…
І тремтячи чортячим в очах...
Занурилась, як в дзеркало озера
…в нез'ясовне,
прокидається там солов’їним,
зегзіцею...
І не може, а може, не хоче вона повертатись назад,
в світ пічної нудоти, де сором навіки відлинув...
Так і жити б і жити…
У своїх, у слов'янських, у віршах...

й…

Та!

Квітку зоряну з неба зірвавши,
між сторінок заклала її.
І закрила всі двері...
Й застигла, неначе навік...

Але!

Як у давню свою давнину,
вона знову почула цей ЗВУК!
Хоч і чутний нам, ледве...
І як в порожнину,
її губи, як ті пелюстки шепотіли, вишіптували
...СЛОВА,
непотрібні нікому вже...

А потім…
І вони…

Розтанули…

* * *

Куди ж ти рвешся, щоб зірватися з обриву,
поетка...
Вербою гнучкою,
у
…несамовітті,
коріння видираючи з землі
і лози розпушивши…
Та ще й змією вигнувши лелечу вию,
ти з бурею вовчицям, лютим виєш, виєш...

А от, коли доб'єшся й ти свого...
Утопленицею нагогОшеною усесвишнім,
ще дихаючи
і
перекидаючись на хвилях…

Всього лише,
за течією ти
пливеш в завіз навколишній, торішній
де так обломиться,
що з зідраною шкірою
ти гнитимеш серед корчиць
з сосновою
із твар'ю…

Та ще й, з невірою
вселенською…

На нью!

У цю землю вчепившись коріннями, скабками, млостями,

…стогонами.

I минулої долі жахливої не пам'ятаючи...
Не пам'ятаючи, вже...

Зашкарублою шкірою,
зламами серця,
вузлами,
рубцями,
батіжними гонами,
заплативши за «райське» життя
на межі, що запеклася кров'ю...

Авжеж!

Бузувірське світило те,
котре спалило кістки всі мої
крізь закривлене тіло –
люлю сонечком, ласкою,
сном….
Райським сном….

...А ті бризки туману, що після хамсину хапаю пошерхлим я ротом.

Ну, звичайно ж, що…

Потім!!!

Здається мені,
що течуть вони в глотку, що…

Потім …

Медом і молоком…

Медом

і

молоком…

Хоч жити люблю все сильніше,
а смерті…
Та ні…
Не боюся –
самого себе в собі - тішу...

Напевно, помру.
Та й, нехай.

І вже ні про що не шкодую
не плачу...
Так...
Трішечки злюся –
життя все триває,
триває,
і я
вередую...

То ж, швидше помру.
Та й, нехай...

І смерті не кличу…
І бачу –
душі уселенське – в раздрай,
а час мій, все швидше та швидше.


Держіть!

Помираю!

...І, хай!!!

Обшир сонячним колом — увись,
струмував
Тремтячи...
Ти притискалася до мене, і...
Губи твої ковтали повітря і сльози...
У очах ліловело, піщана іржа,
по шкірі моїй струмувала,
перевтілюючи
поезію в прозу.

Жалійка стежини зміїлася,
зміїлася поміж скель,
бовваніючись...

В прорву
...й ще нижче.

Здавалося,
в пеклі ми...

Здавалося,
біси за скрутом...

Ти...
Все міцніше і міцніше притискалась до мене.
Страхаючись,
та...

Раптом,
постріл
луною —
о-о-ось це-е-е!

Ось, міжгір'я хижий оскал...
І кущ в ній, що смокче вологу нічну із скель...
І метеликів куля пурпурна
обліпила останнє тутешнє життя і
...живиться нею.

Тиша...

Сплетених прибульців тільця,
та дихання іх,
і в чудь іудейську...
Ледве чутний вітер ворушіння крилець...

Невмируща в свідомості блищик-краса!

Поза
часом.

І висохли сльози!
Ну,
осьдечки,
висохли, висохли, висохли сльози твої...

І можна тихенько у світ засмальцьованих мавп
...повертатися.

Коли застали нас –
Як зойкала:
Ріднесенький, біжи! Біжи, бо вб'ють!

Я виплигнув в імлу.
...І в хащі.
Цаплений бузок,
розсерджений зневір'ям,
хльостав мене п'ятірнями вологими,
та віти
...дряпали до крові пику,
бо намагалися
...вернути.

Захисти!!!

Я кинувся у яр,
котився колобком,
петляв, почувши матюки.
Під свист картечі...

Уйшов.

А після
...відходив, занурившися у стіг,
і в напівсні,
тремтячи,
від холоду і щастя, згадував.
Медвяне світло нашої любові.
Та шльопання бузку.

...А по тепер, я вже не пам'ятаю чий
той присмак, що гірчить,
на розкривавлених губах,
розтерзаних тобою,
тією,
в безрік,
в лихоманку,
...ніччю.