Рибко, спокійно у море пливи -
Бажання людські такі примітивні.
Більшість не просить для спраглого води,
Ні для жебрачки жодної гривні.
Більшість не буде просити батьків для сиріт,
Ні для сліпого хоч трохи світла в віконці.
Скажуть, як завжди:
Рибо, привіт!
Мені грошей, влади і слави,
Кохання, сексу і місце широке під сонцем!
Можеш пливти собі в море!
Море штормить?
Піниться? Хвилями чорними все покриває?
Море прожило мільйони літ…
Море людей
Просто знає…

Ти – мій Кай
Із осколком у серці
На відстані сотні світів.
Рукавиці вдягаю і чоботи,
Бо ж у дорогу.
Ти складаєш мозаїки
В замку запертих вітрів,
Очі вп’явши у зимну незатишну
Білу підлогу…
Я іду, бо сумують троянди
На нашім вікні,
Ще не сохнуть,
Та вже не живуть і не плачуть.
Як же важко сповідувать болі
Самотній стіні
І бажати на щодень собі:
Просто йди! Не впади! Не зблуди!
Або просто удачі.
Ця дорога як сон –
Ні кінця, ані краю нема.
Розтопити би лід -
Мерзнуть сльози мої і долоні.
Дивний погляд кидає хтось
Мовчки і скрушно услід,
Та чекають троянди
З надією на підвіконні…


27.04.2018

Русалонько, не випливай з океанів,
Бо на землі не медово,
Тут треба по ножах танцювати,
Немов би зловивши підкову.
Тут усмішку треба тримати,
Не скорчивши у гримасу.
Тут треба угоду укласти
З людьми, з бідою і з часом.
Коханого треба віддати,
Стиснувши преміцно зуби.
Навчись, Русалко, кохати,
Кохання тебе погубить...

Вона молоком запивала каву,
Лічила за вікнами крикливих ворон,
Така була в неї кумедна забава,
Допоки мовчав її телефон,
А потім у трубку кричав начальник,
Бо знову згубив якийсь документ.
І серце її летіло у п’ятки,
І мовби життя ішло шкереберть.
Вона взувала брудні черевики
І пастувала їх на ходу,
Ця сумка була їй геть завелика,
Пішла і купила геть замалу.
Маршрутка як завжди чкурнула з-під носа,
У черзі цигарку смалило хамло,
А ще враз порвались останні панчохи,
На інші в той час грошей не було.
Стаття не писалась, життя не складалось.
На носі сидів уже Новий рік,
Робота набридла – клієнти дістали.
Папери, гармидер-усе як торік.
Набрала засмучена ввечері маму,
Хоч знала розмови смішний хеппі енд:
«Ех шкода. Не вийшла за Ваську-сусіда!
А Васька тепер-крутий бізнесмен!»

3.01.2018

Пейзаж без тебе -
Ніжний, осінній,
Вересень –килим
Як на картині.
Килим, оздоблений
Сонцем прощальним,
Поїздом, тишею -
Смутком вокзальним.
Пейзаж без тебе –
Стерні та тіні,
Зорі у небі -
Срібні та зимні.
Ключ журавлиний
У синьому небі…
Лічу хвилини -
Пейзаж без тебе.
День за днем,
Сон за сном.
Місяць самотній
За вікном.
Ночі і дні
Все ще чудові -
Хочеться щастя
Та любові.
Втомлений ровер
Ворон лякає -
Ось полетіла
Сполохана зграя.
То листоноша
Везе свій переказ
Сто дев'ять гривен-
Буркоче на спеку…
Все та ж дорога
Кудись повертає,
Пейзаж без тебе-
Тебе немає.
За горизонтом
Плавиться сонце,
В золоті променів,
В моїй долонці.
Вже пропливають
Сірі тумани.
Пейзаж без тебе-
Пейзаж останній.
Йду через поле,
Де дві тополі
Дивляться сумно,
Дивляться кволо.
В простір безмежний
Як у безодню,
Всі дні і ночі
Без тебе холодні.
Вересень-килим
Нікого не чує,
Серце заплакане-
Тиша пульсує…
Певно, тобі десь
Зараз приємно,
Пейзаж без смутку-
Пейзаж без мене.
Ночі і дні,
Про які не знаєш,
Певно, спокійно,
Собі засинаєш.
Пейзаж без тебе
Пейзаж осінній-
Вересень-килим,
Як на картині

Ну що на твоїм полотні?
Медово-пасмурні узори?
Злітають стрімко сизі дні,
Вдихають свіжу далеч гори.
Поважно ходить журавель,
Рахує свої довгі кроки,
Виходять люди із осель -
На трудодні міняють роки.
Отак і молодість пройшла,
Зима, весна, байдуже літо!
Я хочу світла і тепла!
Бо я холодна - не зігріта!
Опале листя шелестить,
Гумові чоботи в калюжах,
Хтось щось під ніс собі бурчить,
Таке життя воно, мій друже.
Сумна міграція птахів,
Навколо горла шарфик теплий,
На кухні чайник засвистів -
І розігнав думки померклі.

Дивний архітекторський проект
На потертому пожовклому папері-
Той будинок буде не як всі-
Будуть кольорові вікна й двері.
І коли з'явився він на світ,
То навколо заздрісні будинки
Задивлялися будинкові услід-
На майстерно складені цеглинки.
І крутили носом пихтячи,
І крутили пальцем біля скроні:
Що це в нього за такий "прикид"?
Всі як люди, а оцей в короні!
Хто посмів таке побудувать?
Хто посмів таке спроектувати?
Бідолаху архітектора раз п'ять
Викликали до судової палати.
Потім засудили до тюрми,
Будівельників нещасних позвільняли,
А будинок, стиснувши плічми,
В сірий колір теж пофарбували.
Він стоїть у сірому як всі -
А колись був диво-веселковим.
Страх, буденність знов перемогли,
Шансу не залишивши любові.

А місто пахне кавою і джазом.
Рахує гроші…П’є життя до дна.
Там десь на Сході…Там десь над Донбасом
Іде війна…
А тут її нема. Тут можна жити.
«Ех! Дякувати Богу , що не в нас!»
Від війська можна якось відкрутитись.
«Ой, Боже, то ж в сусіда парастас?!»
Як не у нас? А в кого, люди добрі?
Війна іде, страшна війна іде!
Червоними стовпами сизий обрій.
І небо плаче - чорне та святе.
То ж небо рідне-небо українське!
Земля батьків і наших прабатьків!
То що ж тут роблять прокляті чужинці?
Чому ж затих отой превольний спів?
Чому ж ми стали мимохіть рабами?
Глухими та незрячими людьми?
Як дітям зле, то йдуть вони до мами.
До кого ж в горі підемо всі ми???

Виріс син і вирушив в дорогу.
Мати залишилася одна.
З нею залишилися тривоги,
А думки, де східна сторона.
З сином мандрували очі сині,
Хата біла й рідне місто Львів!
Як любив він ніжно Україну,
Як він щастя й спокою хотів!
Тільки впав він раптом...
На донецькім полі,
І прийшли до нього верби та тополі.
І голосить мати в ту тяжку хвилину:
"Сину мій рідненький,сину мій Василю!"
Верби та тополі листям шелестіли.
Із-під Львова пташки рідні прилетіли.
Прикотилось сонце, плаче рідне небо.
Боже, поможи нам у тяжкій потребі.
Можна знищить мозок, розстріляти тіло!
Та не вбити духу й сонця навкруги!
«Слава Україні!» — губи шепотіли.
«Перемога наша! Згинуть вороги!»

Соколе ясний, козаче вкраїнський!
Що ж ти так швидко до Бога пішов?
Ще ж не прогнали ми зайдів –чужинців.
Плачуть-сумують дзвони церков.
Ще б тобі , хлопче, співати й співати!
Лугом та полем усміхненим йти!
В світі Вкраїну свою прославляти
І за собою народ свій вести!
Братику наш, мудрий наш отамане!
Воїне! Велетню! Як нам тепер?
Землю і далі плюндрують погани.
Кожного дня «перемир’я» і смерть???
Знову уклали мінські угоди,
Ті, про які ти казав: « папірці…»
Далі торгівля, байдужість, незгода-
Та не здаються наші бійці!
Кожен шматочок землі захищають.
З ними на фронті пісня луна.
Місяць на небі, і зірки сіяють!!!
Зараз ще осінь.Та прийде весна!