Трава упала снігом і не тане,
Хоч місяць вперто, сміючись світив.
Йшло літо те невпевнено-багряне,
На сніжну зелень хтось мене пролив.

Я падала в квіткові п`яні шати,
Світанок зорі з полотна стирав.
Я досі там, ніяк не можу встати
З тії німої заметілі трав.

Там пахло небо, я його відчула,
Квіткові сни - хтось їх мені збирав.
Я той букет незграбно там забула,
Пішовши геть з туману сніжних трав.

Крізь свої нафарбовані очі
Я щодень бачу диво-видіння,
Їх описую кожної ночі,
Комплектуючи у сновидіння.

Тиражі нові кожного ранку
Без затримки лягають рядками.
Крадькома сни ідуть на світанку,
Залишаючись тільки віршами.

Моя по суті незрима сутність
Талантом вкрита із головою,
Шалена віра його присутність
Того, що поряд, з такою мною!

Я розсміюся з блакиттю неба
І з ним же ввечері заридаю,
Я хочу жити - смішна потреба,
Все, як у фільмах, ходжу по краю.

Ще скільки раз розквітнуть сади,
А сонце впаде на обличчя веснянками?
Я б тут хотіла себе знайти,
І не лишатись пустими згадками!
 

І не чіпає, чуєш, не болить!
Крізь мене, як брудна вода проллється.
Не врятувати нам тепер ту мить,
Чекать вітрів уже не доведеться.

О, як нікчемно зняте це кіно,
І все таки актриса я бездарна.
Із пари кадрів зліплене воно,
А постанова в нім - смішна, банальна.

Ті зйомки розпочаті вже давно,
Я напівмертва в кадрі покажуся.
Таке собі розважливе кіно.
Піди з площадки, ти хоча б врятуйся!

Жити хочу - буду жити,
Тане час такий солодкий!
Дихать днями - сонце пити,
Слухать ночі спів невтомний.

Ложку цукру ще, будь ласка,
І вершки в цю сіру масу,
А буття, по суті, казка -
Все це лиш питання часу.

П`ю моменти і п`янію!
Всі до дна, не знаю міри,
З ними я смакую мрію,
Лиш додавши трішки віри.

2013рік