Все життя як безкінечна осінь,
Ні туди і не сюди: нічий ти..
Під дощем один бредеш наосліп.
Що ж з таким нічийним поробити?
А всередині бажання безголосі,
Рвуться, рвуться.. ох, несамовиті!
Серденько стискається від млості,
Тягою до неба оповите.
Ти лети, лети скоріш, серденько!
Маєш білосніжно білі крила.
Ти покориш далі далечезні,
Що нікому з них не покорити.
Розквітай, вривайся в свої весни,
Твоє щастя, сплетене із мрії,
Зачекалося, щоб теплоту принести,
Від осінніх холодів тебе зігріти.
2017