Іще один філософ геть пішов.
Шатро, зібгавши, кинув край дороги
В сузір'ях золотих блакитний шовк
І дерево, що коренем глибоким
Обвило серце матері-землі,
А стовбуром усе живе єднає
І гілка на тім стовбурі одна є
Про неї він казав: вона - то ми.

Час йшов нерівно, вітри молоді
Шугали світом нарвані й голодні,
Був день не довше тріпотіння вій,
А ніч тяжка, мов погляд у безодню,
Цупким покровом душу зап'яла,
Щоб поєднати пахощі і звуки,
Гонитви захват і любовні муки
Та в слово й образ врешті решт змогла.

Єднай, моя голубонько, єднай
Твори себе на образ і подобу
Все поєднай, та, прошу, не чіпай
Своєї ночі рятівні покрови.

Бо, що під ними? Годі, збережи
У таємниці все, чого немає,
Хай гілка пружно й безтурботно має
І птах співає: ти-то-ти-то-ти.

Хмари ходять колом
Над моїм балконом,
Сонце ходить слідом
Зранку до обіду.

По обіді дощик
Лунко гатить в горщик,
Кинутий на дворі,
І вщуха поволі.

Тихо, вечеріє
Зіронька жевріє
В небі десь високо -
Ніч біля порога.

Йди до нас, субото,
Скінчено роботу
Відпочити хоче
Серденько дівоче.

2017

Чи зрадіє кохана
Чи зніміє від горя
Як почує від мене:
Мов Азовського моря
Води жовто-зелені
Твої очі шалені.

2013

Парує травень дощовий
Крізь вий зелених грубі коси
Мереживо тремтливих вій
Нам прикру істину доносить,
Що годі пнути небуття
Шатро над ліжком пелюстковим -
Не пурханням, не каяттям
А дієсловом. Дієсловом.

2000

Стигне ранку лагідний бурштин
Сонечко, шануючи суботу
Завагалось сходити хвилин
Десь на п'ять... а, може, я ті сходи
Оком сонним не порахував
А вони ж круті, старі, щерблені!
Раптом ключ в замку закалатав
— Я вже тут! І прочиняє двері
Сонечко моє.

2016