В твоїх очах я майже потопаю.
Тріпоче серце... що це сталось з ним?
Та менш за все тепер про нього дбаю:
Хвилює час, швидкий перебіг днин...

Як житиму тоді, не уявляю,
Коли тебе – перлину із перлин, –
Твоїх очей заманливих глибин
Не буду бачить... Ось що серце крає!

Та чи годиться сумувать завчасно?
Сьогодні ще нікуди я не йду,
Ніщо не провіщає нам біду...

А літечко нам маки родить рясно.
І я ще, ніби, не такий старий...
На мить, будь ласка, поглядом зігрій.

* * *

Душа не старіє, бо вічна вона.
Я це відчуваю від пляшки вина:
І все навкруги, у рожевому світлі,
І в серці співає лірична струна!

* * *

Колись, можливо, ще тебе побачу.
Звичайно, розуму свого не втрачу,
Здригнеться серце тільки... І збагну,
Чому, тебе згадавши, мовчки плачу.

* * *

Я не сірник... Але я — хмиз сухий:
Ти тільки привід дай-но будь-який —
В душі і на папері запалаю
Багаттям слів у пристрасті палкій!

В житті не так багато й треба,
Щоб все змінилось навпаки:
Хоча б шматок блакиті неба
Та дотик теплої руки.

І ось вже чути добре слово,
І місця вже нема журбі,
І чай пахтить так суперово
Крутий, заварений тобі...

І раптом з"явиться визнання:
В житті — до самої межі —
Нема дорожче доторкання,
Ніж дотик рідної душі.

2015 р.