Осінь.
Про щось особисте
жаліється дощ.
Дерева
жвавими пальцями гілок
роблять сурдопереклад
для перехожих.
2016р.

Гей, ви, хлопці-нардепи,
уродженці сіл, хуторів і маленьких містечок!
Мабуть, вам ще в дитинстві
обридла вкраїнська земля,
коли ваші бабусі та мами
трудились у ланці,
і сапали у спеку й негоду
рядки буряків.
Потім ввечері, вдома
знов чекали на них кляті сотки й гектари городу,
бо інакше не вивчити вас в інститутах столичних.
Чи тоді ви її прокляли
за одвічну, аж чорну, неситість до
втомлених совісних рук,
і за вкрадений час у ласкавих сумних матерів?
Певно, більше з-за помсти, аніж з-за наживи,
ви родючі ґрунти покалічили соєю і кукурудзою,
зайдам цю землю продавши.
Це, напевно, такий собі бізнес –
Землею батьків торгувати.
…Ви давно переїхали в Київ,
тож більше не треба тримати городу
завбільшки з гектар.
Нині маєте дачі, маєтки і парки,
нітрохи не менші
за оті ненависні з дитинства лани.
О, тепер ви наймаєте тих,
хто зумієте ті парки доглянуть,
щоби схожі були на англійські,
де навчаються ваші і діти, і внуки,
а ваш садівник обговорює знову з кухаркою
вічні англійські тумани,
й не дозволить нізащо, аби у маєтку
росли чорнобривці.

Розпечений серпень –
і зовні, й всередині нас.
Вночі піднімаються трави достиглих бажань.
Це – серпень,
і пальці твої – найніжніші серпи,
жнуть солодко повне колосся
налитих грудей,
а руки – мов коси,
що стан без жалю підтяли,
знялися налякано перепелята цілунків.
Я падаю, падаю в трави гарячі, де ти,
з єдиним бажанням –
з тобою, мій серпню,
почати вогненні жнива.
А там, на світанку,
останній серпневий дарунок –
роси прохолода живильна,
щоб знову воскресли
ще тліючі пристрастю,
й досі гарячі тіла.

Застороги -
мов візитні картки доброзичливців:
колюче пам'ятаю прізвища тих,
хто радив бути від тебе
подалі.
Тож не дивно,
що я уперто уявляла себе поруч тебе.
...Цього літа
почуваюся ластівкою -
безпечно вигойдуюся
на високовольтних дротах
твоїх спокус,
де поцілунки похапцем -
наче тренувальні польоти.
"Звісно, я вільна,
звісно, можу літати куди і коли захочу"-
щебечу все невпевненіше
у відповідь на твоє
запаморочливе джигунство.
Ти спроквола додаєш напруги,
фантазуючи вголос про наше майбутнє,
замість якого
мені бачиться хлопчисько,
що безжально видирає
пташине гніздо мого серця,
навіть не ховаючи
блиску в очах.

Полудень.
Місто, вишите
перехрестями зустрічей,
урочисто лежить під ногами перехожих,
які, кваплячись,
проминають одне одного
і не помічають стару акацію.
Акація ж - молиться.
Вона схожа на католицький монастир:
сотні черниць у білих капелюшках(намітках)
легенько
б‘ють поклони,
нашіптуючи літанію.
Дерева – не люди:
зазвичай у дерев
більше часу для молитви.

Український народ – консонантне письмо:
співвітчизники губляться в світі,
немов голосні у словах,
покотившись за межі Вітчизни.
А оті, що лишилися – майже без голосу, бо
Їх уперто не чують і навіть не хочуть почути
чи то приголосні, чи то прихвостні - все поєдналось!..
Тиснуть, душать слова-можновладці , тяжіє над краєм
безсоромна пожадливість - наголос серця ганебний.
…Золота і проклята десятка людців найбагатших,
що тримаються вкупі, неначе міньян іудейський,
б’ють поклони , приносять нас в жертву єдиному богу -
грошам.

Як ти, Господи, терпиш
небачений глум від людей -
знахабнілих, які уявляють себе
навіть вищими Тебе?
Це вони безсоромно
рахують прибутки щодня,
бо прибрали до рук нафту, золото,
землю, і воду,
і правічні ліси - словом, те,
що Ти дав безоплатно
нам усім, хто живе на Землі !
Найспритніші з безумців –
Ти, Господи, будеш сміятись -
продають навіть
ґрунту ділянки на Місяці!
Добре,
що ми маємо щастя -
щодня милуватись зірками,
безкоштовно, уволю,
допоки вони недосяжні
навісним багачам.
Будь-котрий з них, якби тільки зміг,
зачинив би у власнім маєтку ,
як в клітці,
Велику й Малу Ведмедиць.

А якщо ми й приречені
жити, неначе у клітці -
кожен мріє здобути собі
якомога найбільшу:
велику любов,
велику квартиру,
велику зарплату,
велику пошану!..
Невситиме велике
вже мріє в жадобі про Велич,
у клітках виголошують велетні
пишні промови.
І тільки планета
уперто не хоче
вважатися кліттю,
озиваючись звично
на ймення прадавнєє
Мати.