Метелика пурхіт - оце зв'Язки ночі;
Цей звук - наче пір'я, що лагідно хоче
Овіяти, тронути, доторком тОнким
Леліяти тишу, звучати не-тоном -
Щоб дати мені чути думки наспів:
Я чую! Тоді я збагнув! Зрозумів!
Здалося, що знаю про щось... але як?
Знов - порожньо, тихо, я наче закляк...
Лиш пурхання тихо від лампи звучить.
Я чув? І я знав? Та я знав лиш на мить...

А вдень - м'ясорубка думок і подій, -
Не чуєш свій голос, не знаєш: він - твій,
Чи ні вже звучить в голові замакітреній, -
Розтерли думки, наче мак; і розідрано,
Гулко і глухо, і верескно, й голосно,
Голос мій наче розтерзано, роздрано,
Весь час кричить, наче це - не моє,
Наче щось дике в мені щось жиє...

Стоп! Зупиняю в думках бій мечів...

Де той метелик, що пурха вночі...

2017

Під час дощу закохані зближаються;
Ці цяточки згори цілують вас і знають це.
І крапотять краплинки заклопотано:
Закохані де? Де, де-де закохані?

І падають дощинки нам на вії,
І закривають очі, як снодійне.
Змиваючи буденність нам на лицях,
Шепочуть: де кохана? Притулися!

Так-так, біжу-біжу, лечу,
Іду-іду, я чую, я вже чу-!..

Та іноді ніякий дощ не може нас наблизити,
І різна в нас погода, час - різницею,
Тож і ходжу як той Мольфар по горах висохлих,
І кличу дощ, і закликаю дощик випасти:

- ДОще-дощЕ, випади ще!
- Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику...
- Іди дощик в серця горщик...
- Кохання, зійди, дощем обійми...

Так-так, так-так,
Так-так, все так...
2017