А в батареях тече вода,
У небі щодень усе більше снігу.
Тепло відбуває - така хода! -
І з вулиць не чути сміху.

У батареях тече вода,
Повітря уранці наче з туману.
Тепло електричне - алмаз, руда :
Коштовніше від металу.

У батареях тече вода,
Метали заповнились рідиною.
Холод надворі - яка біда! -
Ще й я не з собою.


2017

Прийшли вночі.
Постукали спроквола,
І поки одягався тремтячи,
Замкнули хату і садок у коло.
Йому говорять : "Вийди, не мовчи".

У світлі ліхтаря - червона зірка,
А чорний прапор в хаті на стіні.
Вони кричать, що викрили всю спілку,
Та револьвер в шухляді. У столі.

Він дуло підставля собі до скроні,
А двері скоро зірвуться з петель.
Спокійний він. Розслаблені долоні,
Бо воля України або смерть.


2017

Прийшли вночі.
Постукали спроквола,
І поки одягався тремтячи,
Замкнули хату і садок у коло.
Йому говорять : "Вийди, не мовчи".

У світлі ліхтаря - червона зірка,
А чорний прапор в хаті на стіні.
Вони кричать, що викрили всю спілку,
Та револьвер в шухляді. У столі.

Він дуло підставля собі до скроні,
А двері скоро зірвуться з петель.
Спокійний він. Розслаблені долоні,
Бо воля України або смерть.


2017

Сонце останнє осіннє
Світить у зелені літа
І поміж трав обережно,
Щоби ніхто не помітив,
Тихо собі самотує.

Як не помітити сонце,
Що у траві єдине,
Сонце яскраве, що світить
Краще од тисячі Сонць?

Як же його не зірвати
Й не віднести людині,
Тій, котра зранку працює
Поміж рослин і планет?..

Так, її усміх вартує
Сотень і тисяч галактик,
Хай вони навіть останні
Хай навіть вже їх не буде.


2017

Ватра у полі - мирро і ладан,
Курява - проскурка для вірян.
Сонце - велика свіча небокраю
На багряниці призахідних ран.
Злото спекотного довгого літа
Мати-земля добуває із лон.
Вруняться вітром масиви пшениці,
Зерна у землю ховають на сон.

Щільно встеляючи доли червоним,
Яблука гупають бубном в садках.
Осінь калину збирає у ґрона,
Вішає на тинах.

2017

Сіре небо вкривається брижами,
Коли йдеш ти отими калюжами.
Колють небо дерева всі вежами,
Та до них ми лишились байдужими.
А ти йдеш, і вкривається брижами
Сіре небо, яке над калюжами.
Біля нас все наповнене душами,
Між дерев, що вже випнулись вежами.

2015 р

Прокинься о шостій ранку,
Сонно склади заплічник.
Літо хита фіранки,
Коротке й, на жаль, не вічне.

Вийди у вулиць простір,
Слухай пташині трелі.
Місто - маленький острів,
Солов'ї - менестрелі.

Сядь у порожній потяг
Тихий, немов минуле.
Тут стоїть при воротах
Місто, давно заснуле.

Їдеш на правий берег.
У рюкзаку - сніданок.
Хитає міст, мов кетяг, -
Так починається ранок.

2017

Небо запінилось хмарами,
Хвилі повітря хитають.
Квилить розпачливо чайка :
Сіль та вітри потужні,
І проти них безсилі
Кволі пташині крила.

Квилить розпачливо чайка :
Бачить, як високо сокіл
Може здійнятись над хмари,
Щоби купатись в промінні.
Там, понад хмарами, сокіл
Буде царем під сонцем,
А понад морем чайка
Буде благати про поміч.

Сильні вітри зламають
Чайки тонкі крилята,
Й довго ширятиме сокіл,
Бачитиме, як чайка
Тоне, знесилена, в морі,
Квилячи про допомогу.

Ми побудуєм собі замок,
Якщо нам вистачить паперу.
Ми побудуєм собі замок,
Купивши кілька банок клею.

Ми пофарбуємо той замок,
Узявши баночку гуаші,
Ми намалюєм герб фамільний
І вставим вікна в вежі нашій.

За кілька років чи сторіч,
Як прийде невблаганна старість,
Наш замок - паперова річ -
В дощі розмокне і розтане.

Проте у споминах твоїх,
Немов печаті із надгробка,
Постане замок із утіх -
Із юних літ стара поробка.

2015 - 2017

Ми перестиглі ягоди ожини,
За життя тримає нас півподиху.
Кинуті, шукаємо, як впасти,
Серпня відгоріле чорне золото.

Мовчки злотне листя вижовкає,
Блякне потихеньку, сохне, тліє.
З тихим гуком впало із гілляччя
Літо, безнадійно перезріле.


2017 р.

Нас потихеньку засипле піском,
Наші будинки, наші копальні.
Струшуємо піщини з чобіт,
Але вітри безжальні.

В нашого бога ув оці алмаз,
На голові - сомбреро.
Кайло в руках, під ногами - страх.
Де він, наш бог, тепера?

Вітер заквилив, неначе койот,
Пісок полірує цеглини.
Ходімо скоріше, хлопці, йдемо!
Ми відбуваємо нині.

2017 р.