Я лечу, не знаю болю,
що я знаю забуваю!
Я повзу, мети не бачу,
бачу тільки, що втрачаю.
Я один та не заплачу!

Мовчки я дійду до раю,
болем душу так позначу.
Там згорю, дійду до краю,
Серце викину на здачу.
серце навпіл розриваю.

Сили марно я розтрачу,
не люблю, лиш роки гаю,
щось знайду але все втрачу!
Вірних завжди залишаю,
сам собі фінал назначу.

З сумом очі закриваю,
свято вірю лиш в удачу.
Марно щастя в ній шукаю,
ранок розпачем відзначу
і врешті смерті я програю!

Після марного скитання
лабіринтами дзеркал,
любовних тіней чергування,
мов іронії оскал,
бачу дивне сновидіння,
литий ніжністю опал,
бачу лагідне створіння,
у нове життя портал!

З очей пронизливих проміння,
глибоке, чисте мов кристал,
думок швидких важке сплетіння,
за мить цей погляд передав!

Душа її - легким світінням,
мов жар багаття зігріва,
розстати в ній одне бажання,
зі страхом, як дитя, сприйняв.

Прийшло так пізно розуміння,
що дивний сон реальним став!
У сні я вигадав кохання,
за сон життя своє прийняв.

Так легко промовляв прощання,
з тобою, мов у шахи, грав
і в зрячого сліпця блуканні -
за безцінь я любов продав!

Куди не погляну, безкраї простори,
й думками не пройдеш безмежні дороги
Мрію шукати озера бездонні, вдихати очима засніжені гори.
Долати сміливо підступні пороги,
відчути, що шепчуть із древності зорі!
Мрію літати, мов у снах, без опори.
Щоранку купатись у літньому морі.
Ніколи не чути безсмисленні спори,
на небо дивитись крізь води прозорі.
Я дякую щиро, що зможу все, долі!
Я дякую Богу, що родився на волі!