Німими пальцями читаю настрій твій,
Лягають сутінки у мудрості сувій...
Спинися, доленько, віддай мені моє -
І вже тоді хай ранок настає!

Від мужності жіночною стаю,
Вбиваю словом, зламую бар'єри.
Та бракне сили в межах атмосфери,
Коли за безцінь душу продають...

Слухаю дзвін дощових меланхолій,
Віршами ранку вітаюсь з людьми.
Сон вивільняю з нічної тюрми
Маревом ніжних, рожевих сенполій.
Світлана Штатська (Гресь) (2016)

Їжачок згубив колючку.
Плаче, бігає, шукає.
Загляда вже й під подушку,
Тільки й там її немає.
Розказав він киці тихо,
Що у нього сталось лихо.
Киця квостиком майнула:
„Я такого ще не чула!
В тебе колючок багато,
То ж одна – хіба це втрата?”
Світлана Штатська (Гресь) (2012)

Біль прозріння так сонячно вдарив у очі, –
Що ж – буває, – лишень сьогодення живе.
Все минає, і це за хвилину мине…
Крізь минуле – майбутнє всміхнеться пророче.
Світлана Штатська (Гресь) - (2016)

У минулого – крапки, в майбутнього – коми,
Поспішаючи, варто творити дива.
І хоч далеч хвилює, страшить невідомим...
Доля стелиться прямо! Підступність – крива.
Світлана Штатська (Гресь) - 2015 рік.