Вибирай та галасуй,
А шо з того буде?
Чого президенти хочуть,
Те не знають люди...

Все говорять та й говорять,
Та як зрозуміти?
І чи вони таки зроблять,
Щоби краще жити?

Першим Зеро кандидує,
Ну і що він нам готує?
Щоб Голобородьком стати,
Треба ж вміти керувати...

Юля з Петею зчепились,
Вже й не розірвати -
Разом їх на президента
Треба обирати!

Далі є полковник чесний,
Щось зробити може...
Але зовсім він без грошей,
Чим нам допоможе?

Дони знов на шию лізуть,
Усе й усіх лають ...
Чи вони не іздуріли,
Майдан пам'ятають?

Крім оцих іще табун -
Усі чогось хочуть.
Он з вилами, а он шпигун -
Голову морочать...

Ще з півночі сунуть хмари,
"Братні" докучають -
Тo погрози, то постріли -
З'єднатись бажають...

Треба нам шукать дорогу
Крізь негоди й бурю,
Щоби у якусь халепу
Не вплутатись здуру...

Ой тяжкая наша доля,
Лихая година...
Якось воно завжди буде,
Встоїть Україна!
27/2/2019

Пройдуть роки - мене забудуть,
Століття - що зробили ми - зітруть.
Народи теж тисячоліттями не будуть,
Одна за одною епохи відійдуть ...

Земля розтане у безодні темній,
А потім й сонце десь там пропаде ...
Куди, навіщо світ наш зникне?
І що в заміну сущого прийде?

На прямі й прокляті запитання
Відповідей так ніхто й не знає -
Ні наука, молитви чи заклинання -
Сенсу (чи мети) цей світ не має...
(з російської) 8/2/2018

Незбагненна нитка долі...
Почалась й урветься...
Куди ця стежина в полі?-
Нащо життя дається?

Iдемо шляхом до смерті,
Та вперед бажаєм:
Нащо ми невідворотно
Тризну наближаєм?...

Стійте! В небо подивіться,
Сонцю посміхніться...
У блуканнях ціль шукайте,
До добра звертайте...

Адже доля незворотна:
Смерть, як і народження -
Мить природного процесу -
Теж життя продовження...
(з російської) 2/2/2018

Чи є душа? Чи то химера?
Що наше его? Де воно?
Пропали десь надія й віра,
Ми - лиш бажання та лайно...

А де Господь? У що ми вірим?
І як до того нам дійти?
Як грішникам убогим й сірим
Дістатись світлої мети?

Що є мораль? Де ті закони?
Як зло та бруд перемогти?
Навколо сльози та прокльони...
Чи правду зможемо знайти?

Нащо знання нам про Пририду?
Прогрес до прірви наближає...
Занапастили землю й воду,
Куди іти ніхто не знає!

Усе лиш мить... Де Вічність тая?
Нащо живем? Куди нам путь?
Немає цілі й сил немає,
Але всі без упину йдуть...
27/1/2018

День минув, то й гарно,
Спати вже пора:
Сонце десь пропало
Місяць визира..

Пташки не літають
Та звірята сплять,
Трактори всі стали:
Треба спочивать...

Іграшки заснули
Й зайчик хоче спати.
Нумо, умивайся
Та мерщій лягати.

Всюди сплять всі діти,
Ніч вже, треба спати.
Ну а завтра будем
Новий день вітати.
(з російської) 28/8/2015

Всякому Бог дав і нрав, і права
Та не у кожного є голова.
Шапки та зачіски майже у всіх,
З розумом щоб - небагато таких.

Часто буває, живуть як трава,
Думать не хочуть, пуста голова.
Інші знають, розмовляють,
Але ж розуму не мають.

Важко між дурнями бути тому,
Хто розуміє що, як та чому,
Хто навколо світ вивчає
Та себе про все питає.

Розум тільки той і має
Втямив хто, що мало знає.
Може він щось пояснити,
Хоче й далі зрозуміти.

Так вже влаштований
Світ наш складний:
Той лиш розумний,
Хто зна, що дурний!
27/05/2003

Гей, наливаймо! Та й випиваймо,
Повною чарку не залишаймо!
Пили і п’ємо, будемо пити,
Щоб веселіше, щоб легше жити!

Чарку піднімем, будьмо здорові!
Знову наллємо, вип’ємо знову.
Вип’ємо куме, вип’ємо свате:
Будем веселі – станем багаті.

П’ємо горілки, п’ємо наливки
Від понеділка й до понеділка.
Щоби і пиво завжди лилося,
Щоб нам хотілось, щоби моглося!

Вип’єм на коней і на дорогу
Та забуваєм болі й тривоги.
Як гарно пити поки живемо,
То й в домовині не зігніємо.

П’ють всі та кожен. Різнії люди.
Щоби не думать, як далі буде.
Будемо пити, будем любити,
Хоч і не знаєм навіщо жити.
13/05/ 2009

Чортами нас усіх лякають,
А що воно – погано знають.
От хто вам скаже: як робить,
Нечисту силу щоб зустріть?

Також ніхто не уявляє
Що справді з нечисті буває,
А що лише якісь чутки,
Або для остраху плітки...

Дійсно, відьом є багато,
Домові живуть по хатах,
В темних хащах лісовий,
А в болоті – водяний.

Ще русалок зустрічали
Та про Вія написали...
Десь по світі чаклуни,
Феї, джини, шайтани...

Може то лише казки,
В нас не водяться такі.
Але щось, напевне-ж є:
Теж нечисте, хоть своє.

І чому таке буває?
Нащо нас воно лякає?
Як рождається, вмирає?
Адже все, що є, зникає...

Зло тому пітьма ховає,
Що добро наш світ тримає.
Так в житті було і буде:
Зло й добро – завжди і всюди...
1/02/ 2006

Чому ми бідні? Бо дурні!
Дурні-ж – тому що бідні.
Хоч митикуєм ночі й дні,
Але все бідні та дурні.

Батьки колись злидарювали,
Тепер нам черга бідувать.
Нічого ми не збудували,
Лінуємось і світ вивчать.

Проворніші вже повтікали,
Десь у достатку жити стали.
Ми-ж по домівках сидимо
Колись покращення ждемо.

Не знаємо як нам робить,
Щоби життя своє змінить.
Поводирів де нам знайти?
Куди до щастя треба йти?

Нащадкам звалище лишаєм,
Що далі ми не уявляєм,
Лиш мріємо, щоб тут колись
Багатство з розумом зійшлись.
10/03/2005

Молились ревно дурні Богу,
Щоб їм де істина вказав,
На вірну напутив дорогу
Та трохи розуму додав.

Вони б хотіли розрізняти
Добро та зло у світі цим,
Якусь щоб з того користь мати,
Не бідувати би усім.

Іще хотіли б зрозуміти:
Що буде? Як дітей навчить?
Надалі краще щоб прожити,
Торкнутись щастя хоть на мить...

Мовчав Господь... Що міг сказати?
Він – то лиш дух понад усім...
І тільки Віру може дати,
Все інше – здобувать самим!
1/04/ 2008

Дитячі сни уже не пам’ятаю,
Кудись по світі, як усі, бреду
Та крихтами себе втрачаю,
Нічого нового не жду.

Зробив, що міг. Втомивсь блукати...
Куди, навіщо по життю іду?
Кінець один... Недовго вже чекати,
Родивсь, прожив... А потім відійду.

Пройшло багато... Доброго й лихого.
Лишилось мало, далі тьм’яні дні.
До всього звик. Тепер уже й до Бога,
Котрий дорогу вказує мені.
20/11/ 2008

Хоч бачив різне - знаю мало:
Як та коли? Навіщо все, чому?
Куди, те що було, пропало?
Де правда? Вірити кому?

Простих речей не уявляю
Добро та зло щоб розрізнить...
Що далі? Де й коли сконаю?
Куди іти? Нащо ця мить?

За роком рік - віки проходять...
Що створено - усе зникає,
Лиш плине Час та Сонце сходить,
А сенс життя ніхто не знає...
10/04/ 2013

До Храму важко діставатись,
Гора, де Храм стоїть, крута...
Та намагаємось піднятись,
Всім шлях, такий як у Христа.

Єднання додає нам сили,
Інакше шлях не подолати...
Пройшли та дещо ми створили -
Тепер лишилось помирати...

Бо логіка життя нещадна:
Змогли нащадків привести,
То місця нам уже немає,
Потрібно в небуття іти...

На зміну інші вже з'явились,
Щоб той же шлях їм повторити:
Нашадків Вічності залишить
Та знову світ кудись змінити.

Що далі - то ніхто не знає:
За віком інший вік іде,
Лиш Часу плин це позначає...
Нащо воно? Й куди веде?
(з російської) 28/5/2015

Даремно різного багато прочитав,
В усьому розбиратись намагався.
Адже мудрішим, попри те, не став
Ніде до сутності я не дістався.

Що на папері - спрощення життя,
Насправді - все складніше та брудніше...
До того, що пройшло, немає вороття,
Папір для вічності – з минулого афіша...

Де сенс зника - ніхто не розуміє,
Але-ж вперед ми мусимо іти
Та перед кожним жевріє надія:
Своє щось до нащадків донести...
25/05/ 2013

Я один... Лиш шлях кудись -
Чи до грішного, чи до святого -
Небо темне й тихо скрізь...
Вічність це... Хоча нема нічого!

Я один... А поряд ще мільйони:
Вир із тиші й гомону людського,
Війни, технології, закони...
Ta за всім ніде нема нічого!

Я один... Дорога увірветься,
Iншим труд, і напасті, й любов...
То нащо нам це життя дається?
Невідомо... Порожнеча знов!...
(з російської) 27/4/2017

Зі мною те, що десь й колись було,
Як помилявся, або що не склалось.
Все пам'ятаю, що бур'яном поросло,
Але забув, що тут учора сталось...

Адже життя моє уже пройшло,
Нічого в сьогоденні не чекаю -
Тому й плекаю, що колись було
А що тепер, чи завтра - я не знаю...

Мене минуле в цім житті трима,
Що буде - то не варто й знати:
Бо у старих майбутнього нема,
Лиш досвід... Та куди його віддати?
28/3/2017

Уже прийшла пора прощатись,
Хоча життя навкруг вирує.
Але до кого нам звертатись?
Ніхто і крик наш не почує.

Постала прірва перед нами,
Куди усе живе щезає:
Ведуть у інший світ дороги
І звідти вороття немає.

Спливає час де щось робили,
Вже розумієм - треба відійти.
Але допоки залишились сили,
Тут прагнемо примарної мети....
17/11/2016

Як умру, то поховайте,
Де мiсце знайдеться.
Не журiться, поминайте,
То й менi iкнетсься.

Та не довго я iкати
У трунi там буду,
Почну швидко зiтлiвати:
Не святi ж ми... Люди.

Буду тлiти в домовинi
Хоч не пив, трудився.
Усякого я вже бачив
Та дуже втомився.

А вас я тут залишаю,
Живiть поки сила.
Та найкращого бажаю,
Хоч всiх жде могила.

Оце тiльки я не знаю:
Що з душею буде?
Як не вознесуть до раю,
Що, пiде мiж люди?

Адже не такий я грiшний,
Щоб в пеклі горiти.
Може й вирiшить Всевишнiй
Тут душу лишити...

А iще не розумiю:
Що знаю, де дiти?
В домовині ж непотрiбно
Щось знати та вмiти.

Дуже менi не хочеться
Щоб знання зiтлiли,
Треба людям все вiддати
Поки трохи сили.

Може таку думку маю,
Що й нiхто не знає...
Хочу щоби не пропала,
Коли я сконаю...

Та вже якось воно буде,
Ви ж до справ вертайтесь.
Як умру, то поховайте,
Теж у путь збирайтесь.
29/03/2003

Навiщо жив - не зрозумiв:
Був по свiтах, трудивсь, любив..
Чогось досяг, вже й сил не мав,
Де щезло все, що вiн лиш знав?
(з росiйської) 12/9/2014

Думи мої, де пропали?
Голова пустая...
Комусь горе було з вами,
Я ж - думок не маю.

Завжди знати все хотiв
I старанно вчився,
Та мало що розумiв,
Дурнем залишився.

Якби були думки гарнi,
Став би їх збирати,
Ну а потiм на паперi
Все змiг записати.

Тодi б знав що говорити,
Чому всiх навчати,
Не тинявся би по свiті,
Був би коло хати.

Як думок своїх не маю,
Важко менi жити,
Адже зовсiм я не знаю,
Що та як робити.

Безталанна моя доля,
Голова пустая...
Як бур’ян я серед поля,
Думи де? Немає ...
18/04/2003

У кожного своя доля:
В когось шлях широкий,
Кому стежка серед поля,
А хто - в яр глибокий.

Куда ведуть тi дороги?
По Землi кружляють...
Iдуть усi, сильнi й вбогi,
А куди, не знають...

Як у нього путь скiнчиться
Нiхто теж не знає,
Коли довелось родиться
Кожен десь й сконає.

Солнце свiтить, чи дощ iде,
Вiтри налiтають,
Один бiжить, другий ледь йде -
Всi вперед бажають.

Он той швидко вгору лiзе,
Потiм вниз зiрветься,
Хтось поважно так крокує,
Нiде не спiткнеться.

А той ледве-ледве суне,
Жити сил не має,
Але ж довго-довго бреде,
Нiяк не сконає...

Батьки нас у путь послали,
Десь той шлях скiнчиться,
Що ми за життя зробили
Нащадкам лишиться.
6/08/2003

Струмок дзюрчить, кущі хитаються,
В калюжі сонце відбивається,
А зорі лиш вночі з’являються.
Де не поглянь, щось відбувається...

Метелик тут, там щось зривається,
Співають, або десь хтось лається,
То тиша, то щось починається:
Чомусь усе навкруг міняється...

Чого наш світ не заспокоїться?
Нащо все те, що в ньому коїться?
Адже вмить зникне та забудеться,
Щоб Час позначить лиш відбудеться...
23/09/2004

Живе по світі всяка твар:
Собака, риба, чи комар.
І кожне далі хоче жить,
Щоб сонце бачить, воду пить.

Хто нору, хто гніздо лаштує -
Нащадків до життя готує.
Гризуться, любляться, страждають,
Живуть нащо і не питають.

Росте й цвіте все навкруги:
Ось мох й дерева, там луги.
Насіння треба залишить,
Щоб навесні знов зеленіть.

І люди хочуть довго жити,
Майбутнє бачить, щось зробити,
Коли дітей у світ пускають,
Про себе пам’ять залишають.

Змогли багато зразуміти,
Навколо себе все змінити.
Ті моляться, ті світ вивчають,
Але де ціль життя не знають...
17/11/2003

Ревів й стогнав Дніпро колись,
Вірші розповідають,
А зараз греблі зіп’ялись,
Що річці заважають.

Дніпро тепер широкий став,
Як птах перелітає?
А там, де вітер хвилі гнав,
Вода лиш зацвітає.

Де Либідь бігла до Дніпра,
Канаву там зробили.
Весь бруд вона тепер збира,
Ми все занапастили.

Заводи скрізь тепер димлять,
Де луки зеленіли.
Десну та Прип’ять щоб згубить,
Ми атом розтрощили!

Та попри все, тече Дніпро:
Струмки й річки збирає.
До моря! Так завжди було,
Дніпро нас всіх єднає.
21/09/ 2003

На Січі дуб. Під ним, напевне,
Хтось з пращурів моїх бував.
Як згинув? Слід чи залишився?
Що про нащадків уявляв?

Тепер вздовж берега заводи,
Де Святослав колись сконав...
Змінилось все: діброви щезли,
Ланами степ широкий став.

Віки пройдуть... І що тут буде?
Те, що є зараз, відійде:
Нові споруди, інші люди,
Лише Дніпро не пропаде!
30/09/ 2009

Степи, гаї, старі могили,
Блакить у небі й золото ланів:
Тут різнії народи жили,
Тепер для нас цей край зацвів.

Колись тут скіфи кочували,
Немало й інших осідало,
Щось будували, воювали:
Але все те кудись зникало...

Було... Та й відійшло воно,
Старі могили залишились,
Усе пропало вже давно,
А потім ми отут з'явились...

Як після нас? Хтось інший буде?
Що ми створили пропаде?
Але ж повік не щезнуть люди
Де небо й поле золоте!
5/5/2015

Вирує світ... Щось змінює народи
Як по суботі гамірний Майдан:
Хто прагне щастя, хто свободи,
А поряд безлад й тисячі оман...

Та ще й війна з "сусідом-братом",
Століття вже такого не було:
Тепер стоїть він супостатом
Життя нас кров'ю розвело...

Сутужно нам і далі буде...
Розруха й злість.. Та плач стоїть..
Борімось браття, ми-ж бо дома:
Як вистоїм, то будем жить!

Старі порядки вже зламали,
А нове ще не проросло:
Трудитись треба, адже знали,
Що "поля за Майданом не було"....
31/7/2015

Отчизну славім! Ще не вмерла:
Є в полі й небі кольори,
Пісні не всі переспівали,
Кобзар ще дивиться згори...

Ми патріоти! Поки є дібрави,
Горілка, сало й пампушки.
Жили, живем і будем жити,
Хоть натерпілись за віки...

Страждань багато! Від моголів,
Князів, царів й секретарів.
Косили війни та голодомори,
В Чорнобилі полин згорів...

Прокинься ненько! Дотерпілась,
Нічого майже не лишилось...
Прибрати треба те лайно,
Що зараз зверху опинилось.

Надіймося! На славу й волю,
Багатство й розум щоб зійшлись.
Трудімося! То краща доля
Нащадкам буде тут колись.
20/11/ 2008

Нема переводу козацькому роду,
Хоч всяких напастей було.
Пережили, стерпіли всі негоди
Та знов нещастя принесло.

Знялася буря. Усе навкруг ламає,
В час змін нам випадає жить.
Імла, а шляху ми не знаєм,
Куди все йде не можем уявить.

На двох – три гетьмани. Руїна,
Роз’єднані вже сотні літ.
Як чайка при дорозі Україна,
По всіх світах наш цвіт.

Колись й ми згинем. Як прадавні гуни,
Ніщо не може вічно існувать.
Усе відходить... Пропадуть й могили,
Хтось інший буде щось тут будувать.

Але допоки нам Господь дав сили,
То треба йти: трудитись і любить,
Дітей плекать та хліб ростити,
В своїм блакитно-жовтім краї жить.
01/02/ 2009

Не буває, щоб хтось ідеальний,
Досконалий мов куля більярдна,
Бо творив нас не Бог, а Природа -
Ми химерна та хтива порода...

Не буває сім'ї без роздраю
Щоб у щасті завжди та покої,
Бо живемо-ж далеко від раю -
Кожна хата з своєю бідою...

Не буває, щоб в місті, в державі
Все у злагоді, мирі та славі:
Розумніший - хто зверху - ворує,
Ну а знизу сірота бунтує...

Не бува, щоб братерські народи -
Всі колись, десь й чомусь воювли...
Кожен хоче собі лиш свободи,
А тому кров чужу проливали...

Все життя у борні проминає,
Не буває гармонії в світі:
Кожна мить щось рождає й ламає,
Тут не рай - на землі маєм жити...
19/9/2017

Першим хитрий Льоня був,
Але термін не відбув.
Небагато він накрав,
Адже мав лиш “те, що мав”.

Другим також Льоня став,
Років з десять царював.
Що будуємо не знав,
Лиш себе не забував…

Далі Вітю обирали,
Але котрого не знали.
Хуліган й бугалтер йшли,
До Майдану довели.

Так у нас бугалтер став
І руками він не крав.
Щось робить теж не старався,
Все на когось зобижався.

Зараз все занепадає,
Знов кого обрать не знаєм:
Юлю, Вітю-хулігана,
Інших з того ж балагана...

Юля вміє розмовляти,
Хоче все поприбирати:
Що собі, що нам лишить,
Неможливо зрозуміть...

Вітя-ж мало розмовляє,
Кулаками лиш махає.
Якби трохи більше знав,
Ефективно б керував...

Хто нам кращий? Що робить?
Як життя своє змінить?
Ми куди іти не знаєм
І за це усі страждаєм.

Щоби чільника обрать,
То мету потрібно мать:
Гетьмани тоді ведуть,
Як усі до цілі йдуть.
9/06/ 2009

Три Льонi керували нами:
Iллiч - герой та ветеран -
Водив кришлатими бровами,
У коммунiзм вiв - на таран.

Макарович був iдеолог,
Вiн навiть в шахи трохи грав
На п'янцi в хащi бiлоруськiй
Для нас державу заснував.

Данилич, бля, у карти грав,
Про ракети ще спiвав -
Будувати щось не вмiв,
Олiгархiв наплодив.

Потiм Вiтi керували
Їх Майданом обирали
Вiтю-зека щоб прогнать
До кровi прийшлось стоять

Що час далi жде не знаю,
Зараз же не уявляю:
До яких пiр оця тля
Керувать в нас буде, бля??
(з росiйської) 10/4/2015

Шануймо суржик! Рідна мова,
Колись ми з нею виростали -
Хоча вона й не гонорова,
Але ж ми іншої не мали.

Батьки сучасного хотіли,
Та знань у них не вистачало,
То й говорили як уміли -
Адже коріння їх тримало.

Нащадки суржик не сприймають
Щось кострубате, без традицій.
Вони вже й інші мови знають -
Старе ж дідам хай залишиться...

Нас зараз кращого навчають,
Та нашу сутність не змінити:
Усі дитинство пам'ятають -
То й будем "ШО" ми говорити!
16/1/2017

Так, рукописи не горять!
У морі паперовому зникають...
Розтануть там і вірш, і фоліант,
Найкращі сторінки там пропадають.

Бувальщини з сідої давнини
Людей сьогодні не вражають,
Хоч кожну мить, все навкруги,
Талмуди стародавні визначають.

Пишіть! Хоча ніхто і не читає,
Ніщо без сліду тут не пропаде:
Майбутнє із рядків тих виникає,
Які давно вже невідомо де...

Шукайте! Бо нічого ж не зникає:
Відкрили ви - колись оте знайдуть.
Усе нове застосування має,
Iнакше якось лиш назвуть...

Творіть! Та не втрачайте віри,
Бо рукописи ж не горять!
Слова, ідеї зникнуть десь у вирі,
А є лише Знання суцільний ряд ...
(з російської) 10/12/2017

Нащо пишу? Не розумію.
Лиш дещо бачив, мало вмію,
Що буде далі я не знаю,
Нащо оці рядки сплітаю?

Не намагаюся чомусь навчити
І душу я не хочу тут відкрити...
Але не можу лиш мовчати,
Хоч щось хотів би я сказати.

Про те що поруч я писав,
Помітив хто? Читає?
Простії істини шукав,
Та відгуку немає ...

Ми світ повинні зрозуміти,
Аби хоч якось тут прожити,
А вірші - щоб допомагати
Свій шлях іти та помирати ...
(з російської) 14/12/2017

Хтось пише і багато, і про все,
I кожен день, хоча-б рядок напише...
Я ж лиш пишу, коли несила вже:
Як вуха роздирає клята тиша!

Віршую, як розради вже нема,
Коли навкруг пітьма, чи все счезає,
Життя якщо проходить задарма,
То слово лиш надію залишає...

Я знаю: хоть віршуй, а хоть кричи -
Того ніхто й ніколи не почує!
Та не зника без сліду крик душі
I глибший слід залишить, хто римує...
9/4/2016

То що ж воно таке, слова?
Хтось мову любить i плекає,
А хто як “гав” та “няв” вжива,
Але йому теж вистачає.

Що бачим, чуєм - вмить зникає,
Слова лиш в пам’ятi лишає.
Коли про щось хто розмiрковує,
То мову вiн використовує.

Словами можна пояснить,
Що ми не в силi й уявить,
А можна гладко розмовлять,
Коли нема чого й сказать.

Бува, що речення вбива,
Або вiд слова бiль вщухає,
Бувають i святi слова;
У тишi лиш життя немає.

Ми всi обплутанi словами,
А мова - то зв’язок мiж нами:
Щось обiщяли, щось питали,
Писали, лаялись, спiвали.

Слова усiх в народ єднають,
На самотi нас не лишають.
Людина лиш тодi з’явилась,
Як спiлкуватися навчилась.
26/02/2004