Мамо,
Я живу вами вдень.
І у снах до хатини приходжу -
Там тепло Ваших долонь
Зогріває півсвіту.

Т.Г.Шевченку

...очі в безодню запали.
Каменя важкого не просив -
Поклали:

Пам"ятник на волю не пуска!
Б"ється соколом душа,
Як народ,
Що й понині в неволі.

На стежці, де люди
Дорослі ішли,
Шпичка зі склянки
Лежала.
Під підошвою чобіт
В землю угрузла -
Земля застогнала.
Та ніхто
Не озирнувся...
Йшла по стежці
Дитина,
Обережно витягла
Шпичку із рани.
Земля манюпусінькі
Ноги її цілувала.

З хати вигнав кота
Хазяїн увечері:
Відслужив, мовляв...
......................
Місяць біг по котячому сліду
До високої скелі над річкою.
Наздогнав. Надломив калача.
Приколисав на гіллі верби...

1993 р.

Ластівки добудували
Нашу хату,-
Тепер вона весела!

1994 р.

…ви кажете:
«Птахи прилетіли…»
А я кажу, що то
Повернулися дідові спомини.
Ви кажете: «Пісню десь чути…»
А я кажу, що то серце пташине
б’ється…


1991 р.

Дзвони мовчать під церквою,
Розбитою і пограбованою.
Стіни сіріють – люди німіють:
Влада нова атеїстів
насіяла…
То тут, то там: «Бога нема!..»
- Повне село грішників, - каже бабка.
- Не рай, а пекло…
Церква у Михайлівцях зґвалтована –
Головою сільвиконкому,
Манкуртами,
Пролетаріями…
- Мовчать! – кричать людям.
- Живете? Так живіть!
Поруч із церквою – школа середня.
Посередній інструктор зі спорту повчає:
- Ваша мета – сила і кулаки…
- А як же з церквою? – якось спитала
бабуся вчителя.
- Як? – розгубився вчитель.
Але ненадовго:
- Бога нема. То й церква навіщо?..
… А дзвона украли і повезли на закордон…

1993 р.

...Мої картини
Не просяться
На стіни.
Стомлені, в кутку.
Їх єдиний глядач - павучок,
Що заблукав між
Намальованих дерев,
І пряде собі бабине літо...

Серце моє, ти кажеш,
Що її любиш?
Серце моє, а це не обман?
Тобі не здається?
...Високо голуб летів,
Крилом кулю відвів...
Кохану свою захистив,
Не дав їй упасти.

Чи говорив коли-небудь
Цей голуб, що любить?
Серце моє, чи в змозі
Зробити для неї
Це й ти?