Автори /
Ігор Деркач (2018)
|
Рубрики
/ Ліричні етюди
Опис: В тому числі аірші, які шукають мелодію.
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Наслідування
•
Весна в розстрочку
•
Домашній сон
•
Там, де рай
•
Вчителька
•
У течії омани
•
Приречення
•
Жалі необачного парі
•
Запрошення до пародії
•
Літня жура
•
Було чи ні?
•
Коловорот
•
Репетиції незвіданого
•
Як-не-як і коли...
•
Смутна пора
•
Май в карантині
•
Квітневий шум
•
Доля без кебети
•
Обсервація творчості
•
Привіт у стилі ретро
•
Міні-романи
•
Територія непройденого
•
Крок у юність
•
Колядування
•
Соняшникове дитинство
•
Біс в ребро
•
Лісова трагедія
•
Пахне зимою
•
На вихід
•
Усмішка дежавю
•
Дачна новела
•
Осінь на розпутті
•
Естафета оновлення
•
Ріка пам'яті
•
Жовтневий вернісаж
•
Протест
•
Любов по спіралі
•
Дідове літо
•
Осінні витинанки
•
Безумство хоробрих
•
Затяжні канікули
•
Осінь по колу
•
Додому
•
Фабула щастя
•
Літній ранок війною
•
У промінні зорепаду
•
Пам’ять серця
•
Душа і серце
•
Фікція життя
•
Пасіка
•
У павутинні таїни
•
Зоряний привіт
•
Літо на спомин
•
Не розвіяне у снах
•
Фронтовий вальс
•
Мій край
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Не новина, що літо догорає.
Його не зупинити ні на мить
Його не зупинити ні на мить
Досіває як на рану солі
завірюха іній і сніги...
завірюха іній і сніги...
ІУ сни прилітає весна
і з нею хороші новини –
і з нею хороші новини –
Заманюють оманливі світи,
де маємо усі відпочивати
де маємо усі відпочивати
Її ще пам’ятають молодою.
Із вогником у погляді яснім
Із вогником у погляді яснім
Чоловіку мало мати все,
що не заборонено мораллю,
що не заборонено мораллю,
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
а по косогору, наяву,
Той самий Спас, та інший серпень.
Ось-ось і осінь на порі
Ось-ось і осінь на порі
І горе уже – не біда.
Робінзоніада триває.
Робінзоніада триває.
В гаю уже зозуля не кує
і солов'їні арії не чутні,
і солов'їні арії не чутні,
– А пам'ятаєш, на Купайла
у лісі папороть цвіла
у лісі папороть цвіла
Навідуюсь до свого краю,
коли на це ще сили є,
коли на це ще сили є,
Світає... і світиться світ
у сяєві іншого світу.
у сяєві іншого світу.
Природа не виховує людину,
а, як-не-як, і радує, і вчить
а, як-не-як, і радує, і вчить
Забуяли зеленню ліси.
Віє яблунева завірюха.
Віє яблунева завірюха.
У карантині горе не біда –
і на поези вистачає часу,
і на поези вистачає часу,
Сади стоять у молоці
несамовитого буяння,
несамовитого буяння,
  І
Воюють не халупи, а палаци...
Воюють не халупи, а палаци...
Яка оказія явилась!
Весна не за горою,
Весна не за горою,
Ну що, здавалося б, ім’я?
Ім’я – та й годі... просто, – Ліна.
Ім’я – та й годі... просто, – Ліна.
Де ви, мої нефертіті,
милі навіки жінки?
милі навіки жінки?
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
Ідилія ілюзією буде –
І
Усе частіше бачу юні роки:
Усе частіше бачу юні роки:
Я не лечу, і не іду, й не їду
у невідомі далі і краї
у невідомі далі і краї
Був я соняхом ще до Івана
та і досі ношу його бриль.
та і досі ношу його бриль.
Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
любов, що першою була, і є остання.
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
минаючи приватні береги,
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
та сама її не донесе,
Сиджу собі і горя ще немає,
а може, і не буде як умру
а може, і не буде як умру
Не обіймаю неозоре,
а – чи було, чи не було,
а – чи було, чи не було,
У колориті білої зими
малюю за садибою дерева.
малюю за садибою дерева.
У тумані сіріють алеї,
серед осені кряче печаль.
серед осені кряче печаль.
Запасають жолуді дуби,
червоніють падуби і вишні.
червоніють падуби і вишні.
Іду у висоту із низини
і поки це описує рука,
і поки це описує рука,
Добирає урожайне літо
качани і колос до куля
качани і колос до куля
Купиною осінньої аури
догорають кущі,
догорають кущі,
Начало є, то і фінал буває,
хоч іноді й повторюється знов
хоч іноді й повторюється знов
На луги і гаї, і садами оточені села
осідають тумани і тане омана очей.
осідають тумани і тане омана очей.
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
так і ми – по траві і росі
Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
душа якого рвалась у політ.
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
Та і навіщо линути у даль?
Під ногами знову шелестить
в’яле і сухе опале листя
в’яле і сухе опале листя
Ось і серпень осінь доганяє
по заборонованій ріллі.
по заборонованій ріллі.
Юрмою ідемо у маси,
п’ємо отруту як вино
п’ємо отруту як вино
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
На орбіті тане двоєликий,
Не цілую, але обнімаю
як давно і недавно було.
як давно і недавно було.
Чи фіксує побачення наші
те, що й досі єднає серця?
те, що й досі єднає серця?
Як не є, а іноді буває,
що не настає цілюща мить.
що не настає цілюща мить.
Літа не додають до віку,
а віднімають те, що є.
а віднімають те, що є.
На пасіці дзуміє і гуде,
а я у літній келії куняю.
а я у літній келії куняю.
Іще обіймуться не раз
жура з журбою.
жура з журбою.
Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
а ти сіяй, не забувай, пиши.
а ти сіяй, не забувай, пиши.
Кує зозуля і віщує літо
гарячі ночі, а не самоту,
гарячі ночі, а не самоту,
Не зів’яла у лузі калина,
а у пам`яті – ті чагарі,
а у пам`яті – ті чагарі,
Напишуть поети
пісні, і сонети,
пісні, і сонети,
У краю червоної калини
по траві й росі
по траві й росі