Палагея Кукуй (1985)
|
Душа знає де рай, тільки мовчить...
|
Народилася десь у Києві, десь там і живу мабуть.
Мій рідний край у піснях оспіваний, тільки не народних, а моїх.
Щоб обрати собі творче імення, звернулася до родинних коренів,
хто зрозуміє наступне, той молодець: ця прабабця кабана наскоку
зупиняла поясом від халату і заступ в купу гною метала з десяти метрів,
от така от була вона завзята!
Кобзон
Лишь небо утренним стало,
Серебристый иней на траве,
Что не уложили ветра и КАМАЗы
К черной не вспаханной земле.
Зима дышит не зимою,
Тепло обвевает уши,
А я люблю тебя беспредельно,
И сильно хочу на руки.
А в голове роятся мысли,
Мечутся туда-сюда,
Не знать, что будет Завтра,
Но точно ясно, что есть Теперь.
Кобзон поёт мне в уши,
Люблю я этого задорного мужичка,
И пущай, что парик у него приклеенный,
Зато от песен летит душа.
Она летит в такие дали,
Что не поймать, не остановить,
Даже курвиметр не поможет,
Лишь только попутный ветер
И торнадо листьев золотых.
г.Киев, 16.12.2020