втомлений снами
збудився
видих останній і тиша
спокій по тілу розлився
це як колись в темнім лісі
лило всю ніч а поліно
довго жевріло і тліло
жар зберегло в серцевині
звідки тепло в твоїм тілі
серце у грудях спинилось
це як колись в мокрім лісі
дерево мертве світилось
сяє байдуже обличчя
очі не можу закрити
скласти долоні на грудях
твою любов відпустити
місяць лиш знає як пусто
світом блукати
коріння
п'є із землі насолоду
вирване сохне на світлі
втомлене прагне додому
місяцю як мені жити
тіло його охололо

2018

Листопад
Падолист
Десь, в імлі
Зітхає ліс
Холод у думках
Вирує
День летить
Туман чатує
Ночі холодом
Ясніють
Ночі – сови –
Відчай –
Гріє –
Подих – пара
Свічки – очі
Сліплять – сріблять
Ночі
Ночі

Тіло мліє
Сонну тугу
Жаль ятрити
Морок

Смутно
Вітер кронами блукає
Зойкає, шумить, співає
Шкіра доторку шукає
Кожний нерв
Тремтить і грає

Мертва пісня, -
Сонна, сльотна
В горлі струни
Здерті
Кожна
Мить осіння
Тягне довше
Мерзне місто, -
Дощ регоче

Ранок близько…
Темно, вогко
Перші дзвони, -
Лунко, сльозно

У імлі стліває вогник
І сповільнюється подих
Сіро – ранки, блідо – ночі
Після сну у сльозах щоки

Іскри льоду не розтоплять
В мертвій жінці гасне погляд
Не відкриє пристрасть очі
Мертва жінка
Гиньте, зорі!

Крізь щілини прокралась зима
І потріскали шибки на вікнах
Тут нікого нема, - лиш моя самота
І узори в надщерблених стінах

Тут нікого нема, тільки спогадів гра
Лиш скрегоче трухлява долівка
Пліснявіє підвал, вітер двері зірвав
На даху зацвіла перша квітка

Хтось тут жив і любив
Щось знайшов, щось згубив
Та слова обернулись на тіні

Хтось бажав і горів
Час летів, залишив
Імена закарбовані в стінах

В рятівнім полоні хмелю алкоголів
Ні межі, ні віку, спогади безликі
Дні твої тікають, в мареві минають
Ночі пролітають уві сні утіхи

Де твоя уява вперше заблукала
Там душа пізнала як втекти від світу
Скільки б не бажала, всього тобі мало
Ні журби, ні жалю, тільки тінь на світлі
Тільки серце хрипне
Хлипає, холоне

Сива осінь трави косить
День тікає, ген, за гори
Там, за полем, - синій морок
Сива осінь сльози точить
Ніжна сирість в сонних ночах
Духи в місті щось шепочуть
Кров, мов ртуть, у грудях спокій
Мокнуть очі, - дим по щоках
Мов сновида. Сива осінь.
Дощ танцює в ґраду дзвонах
Сизе небо в жовтих кронах
Хміль тікає світ за очі
У землі застигли соки
Вітер гриву трав куйовдить
Вітер виє, вітер носить
Серце стогне в грудях

Може

Сива осінь в мріях бродить
Сонний біль по крові гонить

Гори – сині, хмари – білі
Сушать трави сонце й вітер
Наче та камінна брила
Не живу, але й не гину
Наче та маленька квітка
Відцвітаю надто швидко
Коренем чіпляюсь долу
Хоч думки тікають вгору
Не здаюся анітрохи
Але й подих неглибокий
Поверхневий, нечіткий
Погляд видається мій
Що ж, на біса, відчуваю
Мабуть, і сама не знаю
Ген, між скель, хлюпоче річка
Берег видно, чи він близько?
Може варто перетнути
Течію стрімку
Чи буде
Там усе, що тут шукаю
Думаю, цей вчинок марний

Хотілось би знати
Усе записати

Хотіти згадати –
Не в букви піймати
Хотіти сказати –
Ніколи не грати
Відважність – гадати
Сміливість – тримати
А міць – промовляти

Читати, писати
Покірно чекати
Збирати, ховати
У стіл замикати
Любити – зникати
Себе уникати
Кохати – брехати
І сліз проливати

Та я
Хіба
Душа –
Безмежна пустота?

Я квітка
Квітну
Світло
Сліпнуть
Всі сороми
Глупці
Ганьба
Гоніння
Галасування
Гомін

Грішно
Ламати
Жінки
Цвіт
Мерзенно
Підло

Вірити
Словам
Невинність –
Не краса
А юності пора
Незнана світом

Бажати – казати
Слова промовляти
Помріяти – спати
Усе відкладати

Робити – і знати
Тіней не ховати
Бридке – цінувати
Прекрасне – пізнати
Згадати – зірвати
З душі – виливати
Писати – читати
Відкрити – віддати

Серед уламків сонця вогняних
Я колихаюся в такт вітру
І сік тече по тілу, у землі
Знаходжу свою міць і силу

М’якіша за перини
Гостріша за списи
Я пробиваюся до неба
В канавах, на майданах, у дворі
По даху, крізь бруківку, з першим світлом

Легка, гнучка, міцна
Мотузка, щит і ковдра
За смертю знов життя
Я стелюся до сонця

І шепіт з надр Землі
Вливається в коріння
Послухай голос мій
Пульсацію Всесвітню

2012