Не позирай на мене так,
Неначе я у чомусь винна.
В моїй душі твій образ збляк
І посинів, немов ожина.

На мене ти не ображайсь -
Тобі я шкоди не чинила.
Хоча мені тебе і жаль,
Але тебе я розлюбила...

Та не тужи, що все пройшло:
Мабуть, комусь було так треба...
Я зберегла своє тепло,
Але воно вже не для тебе.

Тому бажаю, щоб і ти
Знайшов собі дівчину гожу.
Але тобі допомогти
У цьому я, на жаль, не зможу...

Кленове листя кров"ю з неба капає...
Ми все ще разом. - Ні, ми розійшлися.
Хіба це рана? Крихітна подряпина,
А я не можу більше підвестися.

Заводів дим я поглинаю - літрами!
Немов тягучу, смоляну образу...
Ми любимо. - Ні, хтось уже не витримав,
Мов вичерпались ми - удвох одразу.

Кленова кров... І сірі хмари - марлею.
Ти все ще поруч. - Ні, ти втік ганебно...
Усі зусилля виявились марними.
Я знов сама... Стікає кров"ю небо...

Весільне плаття - з мильних бульбашок,
Які мене літати вчать!
Мене ніколи не загубиш ти
Серед юрби чужих дівчат.

І хай бурчать, що "опозорена",
Що гола - з ніг до голови, -
Запам"ятай мене - прозорою!
І мильні бульбашки лови!

Твій золотий, сліпучий ювілей
Припав якраз
На перший бал достиглих полуниць -
І стільки фраз
Крізь гущу квітів!.. Я упав би ниць
Перед юрбою внуків і дітей,
Що не мої...
Та я вертаюсь - що то доля зла! -
У ті краї,
Де втричі менше ягід і тепла,
Де втричі більше снів і добрих фей,
Де тільки ти
Могла всьому на світі дати лад!
Але... Прости,
Я мав прийти ще двадцять літ назад...

Якщо я наллю мамі горілки,
Вона буде цілий день п"яна.
Якщо не наллю мамі горілки -
Вона нап"ється десь в іншому місці.
А ви що порадите?

Ти все блукаєш світом навмання,

Не визнаєш божественної влади.

Немов сліпе, незграбне кошеня,

Ти горнешся до того, хто погладив.



Такі, як я, в столицях осяйних

Тебе вітають, як одвічну мрію...

А я... хоча й люблю сильніш від них -

Пробач мені... я гладити не вмію...

Рік тому я в двері не постукала,
Несучи пиріг своєму генію,
І його, сердешного, застукала
На дивані з голою німкенею.

І пиріг, гарячий, щойно спечений,
Полетів німкені просто в голову...
Я, дівчата, після того вечора
Цілий рік не ночувала голою.

Цілий рік блукала неприкаяна,
Цілий рік не їлося й не спалося:
Я ж тоді такий пиріг спекла йому -
А самій ні крихти не дісталося!

Колись моя мама мене годувала
З великої ложки.
Мені вже не лізло, а мама благала:
"Ну, доню, ще трошки!

Якщо не їси ти того, що корисно -
Насядуть хвороби.
Тебе, моя доню, подужають з'їсти
Голодні мікроби."

Тепер я велика, і вже не боюся
Мікроб і хвороби.
Зате я у двері маршрутки запхнуся
З десятої спроби...

Твій білий хрест на сірім простирадлі

Розп’яттям вниз лежав вже дев’ять днів.

Його торкались пальці безпорадні,

Дівочі пальці... і над ним бринів



Дівочий голос... Як вона хотіла

Усе вернути... ну на мить бодай!

Тоді твій хрест, неначе квітка біла,

Зацвів би в ній – і розцвітив би рай.



Твій білий хрест... і серце їй стискалось,

І розпинало спогади її...

Вже дев’ять днів! Немов нитками в палець,

Врізались в тіло пестощі твої.



Вже дев’ять днів! І пальці безпорадні,

Дівочі пальці... і витки, витки...

Твій білий хрест на сірім простирадлі –

Юнача смерть від білої руки...

Як у першому класі –
Чорнильні карлючки.
Як у першому класі –
Обгризені ручки.
Як у першому класі –
Чотири плюс вісім,
І записки від Васі,
І Леніни лисі.
І заплаканий розум
Ніяк не сприймає
Те, що Діда Мороза
Насправді немає.
І ти ба – не змінилось
Нічого відтоді:
Дід-Морозами снились
Кирило й Мефодій,
Посилаю в конвертах
Чорнильні карлючки,
По-дитячому вперто
Покусую ручки.
І чотири плюс вісім –
Щоб хліба купити.
Навіть байкери лисі –
Це ж Леніна діти!
Як у першому класі –
Записок доволі.
А записка від Васі
Дісталася Олі…

Ти не з’явився тоді, коли ти мені був найбільш потрібен.
Ти не з’явився тоді, коли мені найбільше був потрібен ти.
Ти не з’явився тоді, коли ти був найбільш потрібен мені.
Ти не з’явився тоді, коли...
Ти з’явився не тоді, коли...
Ти з’явився не тоді, коли ти був найбільш потрібен мені.
Ти з’явився не тоді, коли мені найбільше був потрібен ти.
Ти з’явився не тоді, коли ти мені був найбільш потрібен.
Ти з’явився тоді, коли…
Ти з’явився тоді, коли мені найбільше був потрібен не ти.
Ти з’явився тоді, коли ти найбільше був потрібен не мені.
Ти з’явився тоді, коли ти був мені найбільш непотрібен.

Чи все у цій вправі правильно з точки зору граматики?
Чи все у цій вправі правильно з точки зору життя?

А я сама собі наворожила,
Що так невчасно я тебе зустріну –
Як фінський ніж у мокру голу спину,
Коли на ній ще візерунки з мила.

І вже тоді мені було відомо,
Що ти від мене не захочеш плати,
Що ти прийшов, аби усе сказати,
І щоб забрати з батьківського дому.

Розшифрувала всі можливі коди,
Та ще й донині голову ламаю:
Якщо я й справді все так добре знаю,
Чому ж у нас нічого не виходить?...

***

Колись я молилась,

Щоб хтось підійшов до мене.

Тепер я молюся,

Щоб хтось підійшов мені.

Крізь час, мов крізь лупу,

Дивлюся, як супермена

Скрутило від люті –

Не втримався на коні!



Колись я хотіла

Його хоч за руку взяти...

А нині – здається,

Що люди не мають рук...

Він каже: “Кохаю”, -

А я ніби чую мати.

І погляд благальний –

Який це дешевий трюк!



Що, скучив? Запізно:

Я вінчана з листям клена –

І ми без конвертів

Листуємось цілий рік.

Колись я молилась,

Щоб першим ти був у мене...

Ти звик бути першим,

Останнім, на жаль, не звик.



Та ти вже не зможеш

Красиво зійти зі сцени,

По серцю ковзнутись,

Мов пальцями по струні...

О, як я боялась,

Що ти відійдеш від мене!

О, як я боюся.

Що ти... відійдеш... мені...

* * *
Я і Кохання... Ну що вам сказати? Монархи ворожих імперій.
Треба укласти якесь перемир’я – і дати військам відпочити.
Та як заходить до мене мій писар, я вказую зразу на двері,
Бо не збагну я, про що там писати, і нащо бамагу бруднити?..

* * *
Ледь відчула цілунок інею, бо обличчя спекла лампадою.
Та якби не він, стало б нудно гратися в Жанну д’Арк.
Що зі мною було – не згадую, і що станеться – не вигадую.
Тільки перша любов зі мною, сива моя владарка.

Ледь почула зім’яті терції після реву моєї совісті,
Та якби не він, я б заснула... знаєте, я могла б...
Хто покинув мене – не згадую: я не в тій бойовій готовності,
Тільки перша любов зі мною – ніжна, мов пух кульбаби.

Хай ні в кому її не втілено, і за неї мене ще битимуть,
Я забуду, як мнуться звуки, як постають нові...
Я поставлю її, мов сторожа, над усіма орбітами –
І вона посміхнеться щиро. Гляне крізь мокрі вії.

Ледь відчула цілунок інею... о, хіба він вже має значення?
Та якби не він, стало б нудно... смійся ж, доки живеш!
Що зі мною було – не згадую. Знаю: за все заплачено.
Тільки перша любов зі мною. Правда, якщо не бреше...