Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Лія Олексієнко (2000)
Людина, що любить життя. Та хто у всіх ситуаціях щукає оптимізм.




Художня проза
  1. Любов у ненадісланих листах (частина І)
    ...Море затоплює долини, а ти наповни ним чашку...
    Так, просту, звичайну чашку. Неважливо фарфорову чи скляну.
    Чому? Та не знаю, але все ж зроби це. І тоді, можливо, твоя давня мрія все ж стане реальністю. Зараз уже не пишется про страждання. Твоя присутність не гріє, а обпікає холодом. Це тобі не потрібно знати...
    Зараз усе, що потрібно це лазурові пазурі неба і сині береги хвиль... Кістляво білі плити мармуру і вічно грайливі музи вітру.
    - Я тебе люблю це вже звучить безглуздо.
    З любов"ю Еліз Беєр.
    Еліз закрила ноут.
    - Я люблю. - У голосі бриніли нотки страху і печалі...
    2018


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  2. Потяг з якого немає виходу
    Зупинився потяг смерті... Вийти посеред ліс...Хто ти? Де ти? Голос. Обгорілі старі каскади мороку, під ногами трясовина. Я відчуваю, що твої очі затягують мене туди звідки я не матиму виходу.
    Труна це те місце де я тебе, напевне, зустріну. Дощ капає... Десь поруч горить вогонь розпалиний саме для нас... Але чому? Чи я грішна?
    Запам"ятай я не маю права втопитися у тутешньому мороці осені. Думки наповнилися димом. Мрії стали важчими за сталеві сандалі... Їх потрібно нести...
    Дерева пробивають темряву. Вона замертво падає додолу. Від цього не яснішає.
    Можна топитися, але не любити тебе. У тебе інша. У мене лише примарна надія і оця мертва ніч посеред лісу.
    Ми перебинтовані з нею смужками місячного сяйва... Ми померли... І лише твій погляд мирно дивиться на нас, а голос м"яко кличе за собою.


    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -