я йду на вокзал.
туди, де я йтиму по вітру
над потягами і перонами
по тонкому непевному мосту.

я йду на вокзал
не знаючи, коли мій потяг,
без грошей на зворотній квиток,
але з надією, що рейки знають
куди іти.

називайте безвідповідальністю -
але відповіді, що є в мене,
вимагають зробити їх струнами,
з'єднаними з горизонтом.

і щоб почути їх дзвін,
щоб засвоїти мудрість музики
і стати - відповідальною, -
я йду на вокзал сьогодні.

ти зриваєш сережки верби
і жуєш їх, наче лоша,
повільно і зосереджено.

я бачу як сонце вплутує
у брунатні твої думки
сонячні зайчики-сумніви.
'то втекти мені - чи не втекти?'

на обличчі моєму плетиво -
прохолодна вербова тінь.
і, стриножена травами, стерплю я.
ти ж вже вирішив.
поготів.

В тиші згадуються обіцянки.
зустрітися - там і тоді.
вирости. стати мудрішими.
винайти шлях зі снів..
стати твоєю матір'ю.
стати твоєю дитиною.
стати твоєю Коханою -
небом, землею, річкою,
стати вогнем між нами;
купальським нічним багаттям..
бути завжди поруч;
крузь відстані - обнімати..
але є одна обіцянка,
що бринить у мені луною.
перш ніж щось обіцяти -
спочатку
стати собою.

Чорний собака прийшов і усівся поруч.
З чого ти взяв, що я можу тебе подолати??
З чого ти взяв, що я хочу з тобою битись?
- З чого взяла, що у тебе існує вибір??

Сторожа брами - жорстока і непохитна.
"Віддай заплутане серце і йди далі".
Чорний собака гарчить й вимагає уточнень.
"Заплутаність - хай. Але серце їй ще знадобиться".

Як розділити оману і те, що справжнє?
Рву по живому, і пальці - в багряній піні.
Чорний собака злизує темні краплі
і несе мене далі, крізь браму, на своїй спині.

Тепер ти щасливий?
Тепер - вже, мабуть, щасливий.
Бо більше нема потреби
Щось відчувати.
Нерви захищені високовольтним дротом.
Ти не нервовий більше -
Спокійний і сильний.

От тільки місто знущається наді мною.
З самого ранку - всюди померлі бджоли.
Що, як саме вони керували струмом?
Тепер - ні гудіння дроту, ні меду з липи.

І ти, обмотаний пасмами електронщини, -
Стоїш серед трупів; розгублений, зніяковілий;
Хлопче! Тепер можеш вийти з чарівного кола:
Не бійся.
Бо я тепер буду
Спокійна і сильна.

Ніяково.

Ніяк не зберуся з силами
Щось сказати.
Голоси, розумні й не дуже,
Течуть крізь мене, -
І кожен з них змінює
Силу
Мого звучання.
Змінює фарби.
Тембр.
Саму мене.

Я не встигаю сказати щось -
Вже не я.
Кожної миті -
Нова;
Незнайома;
Незаймана.

Все, що у мене є
Із непорушного -
Потік чужих голосів
І бажання
Хоч щось
Сказати.