Прокладаєш кохання шлях
Ти від скроні і до п'яти,
Ніжно пальчиком креслиш знак,
Що відкриє нові світи.

Поцілунки, немов тавро,
Обпікають моє плече,
Та поставивши на «зеро»,
Наче мантру, шепочу: «Ще…»

Ти шукаєш в моїх очах
Почуття або тінь свічок,
Павутиння пряде печаль,
Ніби місячний павучок.

Світанкова зійде зоря,
Згасне ночі палкий вогонь -
Прошепочеш: «Моя… Моя!»
Я ж подумаю: «Ні… його…»

2016

О цій порі такі тужливі ранки…
Сполохана душа, неначе бранка,
У путах мороку осіннього німіє,
Сама себе ніяк не зрозуміє.

Повисла на щоці сльозинка тепла,
Неначе роси на змарнілих стеблах
Рудбекій, чорнобривців та жоржини,
У тихім шепоті: «…Одвіку і донині…»

Я не прошу багато - краплю втіхи,
Хай сонце визирне окрайцем з-поза стріхи!
Та ні ж бо,
Ні…
Мої жалі осінні
Краплинами повисли в павутинні.


2017