Осінь. Сумні, щирі, вольові та сильні, в них немов ціле море печалі. Носять довгі светри, кумедні яскраві шкарпетки, кутаються в величезні шарфи, люблять зелений чай, солодощі, літературу 19 століття і обійми. обожнюють робити сюрпризи, про когось піклуватися, міркувати і мріяти. У них кожен раз знайдеться з собою захоплююча історія зі свого досвіду і парочка м'ятних цукерок. З ними завжди затишно, тепло навіть в самі похмурі дні.

Зима. Вони недовірливі, вразливі, сентиментальні і розважливі. За товстим шаром байдужості ховається кришталеве серце, яке дуже просто розбити. Завжди прямо йдуть до своєї мети, виконують обіцянки, ніколи не кидають слова на вітер, бояться впускати когось ще в свій маленький світ, в якому самі живуть. люблять спостерігати за іншими людьми і вічно все аналізувати.

Весна. Спокійні, ніжні, терплячі. Їх очі переливаються всіма кольорами веселки. У них в голові мільйон нових ідей і бажання представити їх всьому світу. Цікавляться мистецтвом і щедро нагороджені талантами, непогано танцюють, співають або малюють. Вони легко закохуються і їм складно відпускати будь-кого зі свого життя. Постійно в навушниках і з улюбленим пошарпаним рюкзачком.

Літо. Веселі, щасливі, пристрасні, емоційні, сповнені харизми. Про таких зазвичай кажуть, що вони назавжди залишаються дітьми. Обожнюють яскравий одяг або макіяж, довгі прогулянки, перебувати в центрі уваги. Добрі і відкриті для кожного.

Підійшовши ззаду, ти обійняв мене за плечі. Повернувшись до тебе, я прихилилася до твоєї шиї. Твої руки почали "гуляти" по моїй спині і твої губи тихенько прошептали: "Як же я сумував". Потім, ти прижав мене до себе з усієї сили, і я була вже не в змозі відійти від тебе. Та я й не хочу. Мрію лише зупинити цей момент на паузу, і бути весь час у твоїх обіймах. Що ж може бути краще? А ні, може. Твої губи доторкнулися моєї шиї, потім до вуха, а потім губ. Земля йде з-під ніг, серце шалено б'ється, і здається, що у всьому світі лише ми і більш нікого. "Ні-ні-ні, продовжуй,твої губи такі, солодкі, пристрасні, гарячі" - лише такі думки у моїй голові, коли ти закінчив поцілунок.
Я відкриваю очі,дивлюсь на тебе. Твої очі стомлені , одяг весь зім’ятий, волосся недбало розтріпане. Знову всю ніч працював. Знову стомлений. Поки ти в душі, я готую тобі гарячу , терпку, міцну каву. Ось вона стоїть на столі, ти вийшов з гарячого душу. Твій торс оголений, на ньому є ще капельки води. Ти підходиш до кави, яка ще не встигла охолонути, береш її в руку, і починаєш саркастично дивитися на мене. В очах видно, що ти щось уже замислив. Ти підходиш до мене і хочеш мене обійняти. Твоє вологе тіло хоче прижатись до мене. І ось між нами залишилося два сантиметри. Я вже відчуваю, як мій одяг весь промокає. Я хочу тебе відштовхнути, але не можу, мої руки в твоїх руках нерухомо зажаті. Коли ти вирішив, що з мене досить, почав пити уже холодну каву.
За вікном почав іти сніг. Випивши каву, ти сказав, щоб я залишалася в тебе, ну а в мене не було вибору. Я хотіла більше бути з тобою. Тоді ти, чомусь переможним тоном промовив, що я роблю тобі мосяж. Нічого нового, все як завжди, я роблю тобі масаж, ти засинаєш, а я поряд з тобою. І скрізь сон ти говориш «Ти моя й більш нічия. Нікому тебе не віддам. Моя Афродіта.»
2018 рік