Кайдани
Тужусь в кайданах облитими кров’ю.
Зняти їх не можу, доленька не дає…
Та нічого! Я пожду;
Й кайдани залізнії посипляться, надіюсь…
Надія – поняття абстрактне, чекати
Можна цілю вічність, – скажеш ти мені.
Але поки вона в мене є – я буду надіятись,
Молитись тому дню, коли кайдани спадуть.
Пам’ятаю, як сон чудесний снився вчора:
Сад з зеленою травою, тільки от дерев немає,
Крім одного, точніше однієї – вишні.
Вишня гілля своє повпускала, висохла вона.
Не пройшло й хвилини, щоб я здогадалась,
Що та вишня – як моє життя, така ж нещасна.
І все ж таки, я буду мати надію в серці,
Що відчайдушні мої молитви почує Всевишній,
І може тоді в моєму саду вишня теж зацвіте…
А може й дня того не настане, але я повторюсь:
До тих пір, поки в мене є надія – не всохну так просто.
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --