Розмова двох близьких людей
Я поговорю сама з собою.
У нас багато спільних тем.
Хто ж краще знає важку долю
Моїх незвершених поем.
Вона, як завжди, буде знову
Мене поважливо повчать.
Бо ще не знає смаку болю.
Як голосно думки кричать.
Якби могла мене почути:
" Не поспішай прожити мить!
Є помилки, яких не стерти!
І люди, яких не змінить..."
Якби могла сказати вчора,
Чого завтра не варто робить,
Щоб наслідків купа сувора
Не тяглася за мною, як нить.
Щоби серце могло ще любити.
Щоби дихалось легко завжди.
Щоби просто хотілося жити.
Просто жити, без слова "якби"...
Прокоментувати
Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --